Легенда и миф о Зевсе кратко для учащихся 5 класса :: SYL.ru
Сегодня Зевс – это всего лишь древнегреческий бог из мифов и легенд, но так было не всегда. До возникновения христианства Боги Олимпа почитались так же, как сейчас Иисус. Мифы Древней Греции о Зевсе описывают его как управителя небес, громовержца, повелителя молний. Легенды о богах Олимпийцах сохранились в поэмах Гесиода и Гомера («Теогония» или «Происхождение богов» и «Илиада»), а так же в «Метаморфозах» (или «Превращениях») Овдия. Существуют разные переводы и интерпретации мифов и легенд Древней Греции, и все они лишь дополняют и уточняют портрет самого могущественного и влиятельного из Богов Олимпа – Зевса. В чем же заключалась его мощь и великолепие, и легко ли было быть обладателем таких талантов.
Титаны и Олимпийцы
После создания мира у Земли (Геи) и Неба (Урана) появилось двенадцать дочерей и сыновей. Вместе с титанами появились три великана-циклопа и столько же сторуких и пятидесятиглавых великанов – гекатонхейров, стихийная сила которых не знала предела. Возненавидев своих детей-великанов, Уран заключил их в недрах Геи и запретил появляться на свет. Страдая от страшного бремени, Гея пыталась убедить титанов наказать Урана за такую несправедливость, но все боялись противостоять отцу. Все, кроме Кроноса (или Бога времени), который хитростью низверг Урана. Он стал правителем титанов, которые были жестоки и неимоверно глупы. Именно Кронос – отец Богов Олимпийцев.
Легенда о появлении Зевса
Миф о рождении Зевса кратко описывает обстоятельства, из-за которых титан Кронос, свергнувший своего отца, очень беспокоился о сохранении собственной власти. Поэтому он повелел жене своей Рее отдавать ему каждого родившегося ребенка, которого проглатывал. Однако титаны и дети их бессмертны. Малыши не умирали, а были отрезаны от всего мира в животе у Кроноса. Такая участь постигла пятерых детей Реи (Аида, Посейдона, Деметру, Геру, Гестию). Она не хотела наблюдать за заточением своих детей и по назиданию Урана и Геи, сбежала на остров Крит, где и родила Зевса. По возвращении Рея подала Кроносу камень, предварительно завернув его в пеленки. Титан проглотил его, не подозревая о подлоге. Так маленький Зевс оказался в пещере на острове, который греки в мифах и легендах описывали, как «край света».
Жизнь Зевса до столкновения с Кроносом
Один из мифов о Зевсе описывает жизнь олимпийца на острове Крит до наступления зрелого возраста. Он рос в обществе нимф Адрастеи и Идеи, которые кормили его молоком козы Амалфеи и медом пчел. Если же малыш заливался плачем, куреты (жители острова) наносили удары по щитам около входа. Так Кронос не мог расслышать голос своего сына. Миф о Зевсе кратко описывает этап взросления Громовержца. Проходя обучение, набираясь мудрости и силы, становясь мужчиной, Зевс постепенно сформировал главную цель своей жизни: стать единственным правителем мира и свергнуть Кроноса.
Помощники Зевса в борьбе за власть
Сын Кроноса отдавал себе отчет, что один не справится с Титанами. Поэтому он стал искать соратников. Для начала он незаметно подлил яд в кубок с нектаром, выпив который Кронос исторгнул камень (который заменял в пеленках дитя), а затем и пятерых братьев и сестер Зевса. Вместе они начали борьбу с титанами. Некоторые из них сражались на стороне Зевса: Океан и его дочь Стикс. Предусмотрительный Громовержец заручился поддержкой циклопов-великанов, они выковали ему гром и молнии, ударами которых он сокрушал титанов.
Борьба за власть над Миром
Ужасной и беспощадной была война титанов с олимпийцами. Первая битва Громовержца с Кроносом, как указывается в мифе о Зевсе, произошла на равнинах Фессалии. Обладая мощнейшим оружием и великолепными воинами, Зевс вступил в бой с Кроносом. Тысячи молний обрушились на армию титанов. Призвал Зевс на помощь сторуких и пятидесятиглавых великанов – гекатонхейров, к которым пообещал относиться с уважением. Вышли дети Геи из недр и начали бросать в титанов вершины гор и огромные глыбы – скалы. Небо и Земля содрогались от грома и молний. Сражение переросло в апокалипсис, отголоски которого сотрясали Тартар. Титаны дрогнули, но праздновать победу Зевсу было еще рано. Громовержец сковал их и отправил в полный вечного мрака Тартар. А у врат на стражу поставил гекатонхейров. Правление титанов закончилось. Гея, разозлившись на Громовержца за обман ее детей (великанов-циклопов, и гекатонхейров, которых Зевс оставил в недрах земли), выпустила из Тартара самое ужасное чудовище.
Битва с Тифоном
Древний миф о Зевсе подробно описывает чудовище, с которым сражался сын Кроноса – Тифона. Он был такой величины, что сто голов его упирались в небо, а раскинутые в стороны руки доставали до края горизонта. Из каждой змеиной пасти летели раскаленные камни, а глаза извергали адский огонь. В ужасном реве одновременно слышались крики человека, быка и льва, вой собак и резкий свист, отдающийся эхом. Исполин обладал человеческим туловищем и ногами – змеями с невероятной силой. Тело его покрывали перья.
Зевс бесстрашно начал бой с Тифоном. Отзвуки борьбы приводили в трепет обитателей Тартара. Хитростью Тифон лишил Зевса сухожилий ног, отняв тем самым способность передвигаться. Громовержец был брошен в пещеру, а сухожилия спрятаны. Но самый хитрый и предприимчивый из богов, сын Зевса Гермес сумел добыть их и вернуть отцу. Битва возобновилась с новой силой. От приближения Тифона закипали моря. Молниями и громом Зевс выжигал его головы. В огне горели и воздух и тучи. Рухнул Тифон с испепеленными головами на землю, и плавилось все вокруг него от жара. Зевс низверг поверженного соперника назад в Тартар. Но и там не успокоился исполин, вызывая бури и извержения вулканов. Имя Тифона стало прототипом для названия такого катаклизма как тайфун.
После победы над Тифоном Зевс обрел абсолютную власть над миром. Миф о Зевсе (5 класс) описывает ситуацию, в которой через некоторое время у него появляется грозный враг.
Жена Зевса Метис
Боги, как и люди, не лишены определенной доли авантюризма. Громовержец мог принять облик орла, быка или лебедя ради того, чтобы обратить на себя внимание смертных женщин. Зевс пылко влюбился в юную богиню Метис (Мудрость) и взял ее в жены. Но тут колесо Фортуны в обратную сторону и счастье любящих богов было омрачено предсказанием: Зевса лишит власти ребенок, которого родит богиня Метис. Пророчество о свержении Громовержца собственным сыном не давало ему покоя. Поклявшись, что история с его отцом больше не повторится, Зевс проглатывает Метис. Став пленницей Громовержца, богиня отдала ему часть своих способностей: мудрость, хитрость, знания. Так, в очередной раз жажда власти победила любовь.
Зевс и Гера
Новой женой Громовержца стала могущественная богиня Олимпа Гера, чей ревнивый характер сыграл с новоиспеченным мужем злую шутку. Любвеобильность Бога описывается в разных мифах о Зевсе. В конце концов, чаша терпения Геры была переполнена. Ее не устраивали подобные унижения перед другими Богами. Гера становится зачинщицей заговора против Зевса. Ее слова о том, что Громовержец ни чем не лучше кого-либо из богов, а равен им воодушевили олимпийцев и они заковали Зевса, пока тот спал. Этот заговор был самым невообразимым конфликтом, в котором можно было потерять и власть и возможность оставаться под солнцем.
Выручили Громовержца гекатонхейры. Они, узнав о происходящем, поспешили на помощь Зевсу. Гиганты разбили цепи, которыми он был скован, после чего боги Олимпа, опасаясь гнева владыки, разбежались.
Оправившись от потрясения, Зевс принялся наказывать зачинщиков переворота. Гера была подвешена на золотых цепях между небом и землей. А Аполлон и Посейдон в наказание возводили стены Трои.
Разные толкования
Миф о Зевсе, особенно на островах Крит, Сицилии немного видоизменен, с целью привлечения туристов. Можно услышать разные интерпретации от экскурсоводов. Миф о рождении Зевса в 5 классе изучается в кратком изложении, он составлен по источникам древнегреческих сказителей (Гесиода, Гомера, Овдия). Многие факты из легенд и мифов находят подтверждение в археологических исследованиях. Считается, что власть Зевса закончилась с приходом новой религии – христианства и единственного Бога, Иисуса. Однозначно сказать, как ушел в небытие столь могущественный персонаж сегодня не может никто. Установить истину не представляется возможным и потому, что мифы и легенды о Зевсе записаны только некоторыми сказителями, а Библию и Новый завет переписывали и пересматривали неоднократно, прежде, чем размножить их самым большим тиражом на планете Земля.
Исследователи заметили, что между мифами о Зевсе и Ветхим Заветом существует довольно много совпадений. Эта загадка остается неразгаданной и сейчас.
www.syl.ru
Міфи і легенди українців 5 клас
Урок № 4. Міфи і легенди українців. «Про створення землі », «Чому буває сумне сонце?», українська література 5 клас
Мета: дати поняття про легенду і міф, спільні й відмінні ознаки; розкрити, аналізуючи зміст легенд «Про створення землі», «Чому буває сумне Сонце?», «Про зоряний Віз», «Про вітер», «Про вогонь», первісні уявлення предків про Всесвіт і людину, реальні та фантастичні елементи людської поведінки; формувати навички виразного читання; переказу легенд близько до тексту; виховувати допитливість, шанобливе ставлення до світоглядних уявлень наших предків.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Обладнання: різні видання народних легенд, ілюстрацій до них, переносна дошка, картина М. Тимоненка «Перед грозою».
Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня.
Ліна Костенко
ХІД УРОКУ № 4. Міфи і легенди українців. «Про створення землі », «Чому буває сумне сонце?», українська література 5 клас
I. Вступне слово вчителя
Література кожного народу складається з усної народної творчості і літератури. І ми з вами поговоримо про міфи і легенди українців, тому що людина примітивно розуміла світ, у якому їй довелося жити, і намагалась пояснити все, що її оточувало. Тоді ж силою своєї фантазії вона створила чудесне, незвичайне, де фантастичне переважало над реальним.
II. Оголошення теми і мети уроку
На переносній дошці записані поняття.
Легенда
1. Поетичне оповідання або народне сказання про якісь історичні події чи життя людей.
2. Те, що здається неймовірним, вигаданим.
Міф
1. Оповідь, переказ, що передає вірування стародавніх народів про богів і легендарних героїв.
2. Щось вигадане, неіснуюче.
У чому різниця між міфом і легендою?
Учитель. Наші предки вірили, що весь світ: небо, повітря, уся земля — заповнені багатьма, духами, що вся природа живе, сповнена всякого дива, що в ній усе думає і говорить нарівні з людьми і богами.
Силою своєї буйної фантазії найдавніша людина створила образи різних духів. Це русалки, мавки, лісовик, водяник, домовик, щезник, відьми.
Фантастичні оповідки, в яких діють ці образи, складають українську демонологію.
III. Вивчення нового матеріалу
Гра. Відгадай: хто я?
1) Живу в лісі, молода, гарна дівчина. Заманивши когось до себе своєю красою, розмовою, потім залоскочу на смерть. (Мавка)
2) Живу в лісі, дика людина, для яких дикі звірі (олені, сарни, зайці) — те саме, що у звичайних людей худоба, а ведмеді, вовки і рисі — то їх пес та коти. Вони пасуть і доглядають свою звірину. (Лісовик)
3) Я подібний до чоловіка, але маю дуже великий хвіст і крила. Як рибалки розкладають на березі вогонь, виходжу із води. Риба втікає пе-реді мною і тоді добре її ловити, бо сама набігає в сіті. Сиджу у ріках та криницях і можу показуватися людям чоловіком, дитиною, козлом, псом, котом, качуром, рибою. (Водяник)
4) Я виглядаю, як маленький хлопчик у рогатій шапці з люлькою в зубах. Ноги такі, як у цапа. Годую ночами худобу, жену до води і заганяю назад до стайні. (Домовик)
Учитель. Ці образи допоможуть нам краще засвоїти міфологічні легенди.
Учитель. Ознайомимося із легендою «Про створення землі».
Підготовлений учень читає легенду.
Учитель. Народ ніколи не уявляв свого життя без землі. Та й хіба може бути інакше? Адже дерево або ж квітка гинуть, якщо їх вирвати з ґрунту. Так і людина. Її душа в’яне, засихає, втративши зв’язок із рідним краєм. Споконвіку люди вважали землю матір’ю. Вона завжди зігріє своєю ласкою, нагодує своєю щедрістю, підтримає і захистить у лиху годину. Все від землі — вважали наші предки. Своїм життям і добробутом людина зобов’язана насамперед їй.
— Пригадайте прислів’я, загадки, різні вислови про землю.
Учні. Тримаймося землі, бо земля тримає нас. Будь багатий, як земля.
Загадки
1. Всіх годує, напуває, а про неї не кожен дбає.
2. Що у світі найбагатше?
3. Що у світі найсильніше?
Доберіть слова — характеристики, що влучно передають ласку землі. (Земля добра, щедра, багата, родюча, лагідна, привітна…)
Згадайте, чи зустрічали ви легенди, історії про походження світу?
Уче нь. Так. Із зарубіжної літератури читали міф «Походження світу, богів і людини». І у Біблії читали про створення світу.
Учитель. Українці споконвічно любили і шанували батьківський край, пишалися своєю рідною землею. Стародавні українці свято вірили в те, що земля жива. Вона дихає, родить, втомлюється, іноді хворіє. Ми повинні пам’ятати: вона — наша мати, вона свята!
Діти! Кожному з вас доводилося відчути, як сонячні промінчики тихенько голублять, пестливо гладять, ніжно лоскочуть нас. Давайте дізнаємось, чому буває сумне сонце.
Учень читає вірш.
Небо — мов у вогні!
Запалала блакить…
І здається мені:
Все палає, горить, —
Луки,
Поле,
Ставок,
Наш город
І садок.
У вогнисті вінки
Одяглися квітки!
Учитель. Чи доводилось вам подовгу дивитись на зорі? Чому їх вважають «очима неба»? Можна навіть почути вираз: зорі дивляться вниз.
Хіба це справді так, чи це тільки здається? Людині споконвічно хотілось бачити у природі не ворога, а друга. Мерехтливе світло далеких зірок заворожувало погляд, бентежило уяву. Вони наділялися людськими думками і почуттями. Вклоняючись вічній красі цих небесних світил, люди довіряли їм найпотаємніше — любов, журбу, сподівання. А ясноокі зорі дивились на них і мовчали, ніби задумавшись.
Про що йдеться у творі «Про зоряний Віз». (Учень читає твір.)
- Це легенда чи міф? Обгрунтуйте свою думку.
Скласти план.
Переказати легенду.
Мить творчості. Придумайте пісню з такими словами:
У задрімавшому темному морі
Тихо купалися яснії зорі.
Або створіть чотиривірш про зорі, використавши для цього такі рими: маленькі — дрібненькі, горять — мерехтять.
Учитель. Чи доводилося вам чути голос вітру? Авжеж, люди частенько прислухаються до його звуків, дивуючись їхній силі та виразності: Навіть у мові нашій існує багато влучних характеристик, які яскраво відтворюють своєрідну «симфонію» вітру. То яким виступає вітер у легенді «Про вітер»?
Що реальне, а що фантастичне у легенді?
Словникова робота (пояснення незрозумілих слів).
Погляньте на картину Миколи Пимоненка «Перед грозою».
Що наробив бешкетник-вітер?
Що спільного у легенді «Про вітер» і картині М. Пимоненка «Перед грозою»?
Прочитати легенду «Про вогонь».
Визначити фантастичні й реальні елементи людської поведінки.
Переказати твір.
Визначити жанр твору.
IV. Підсумок уроку
1. Яка різниця між міфами і легендами?
2. Чого нас навчають твори усної народної творчості.
V. Домашнє завдання
Скласти легенду про міфологічну істоту, з якою ми знайомились на уроці.
infourok.ru
Легенди України, українські легенди та міфи
Кожен народ має свої легенди. Легенда – один із важливих елементів національної самоідентифікації людини, інструмент, що пов’язує кожну особистість з історією становлення її нації.
Легенда – поетична оповідка, що пояснює походження певного природного явища, якусь історичну подію, або розповідає про якусь небувалу пригоду в житті історичної або породженої народною фантазією особистості.
Безумовно, в легендах історичні події знаходять лише дуже приблизне відображення, втім, як жанр фольклорної творчості легенда є більш реалістичною, ніж казка.
Дидактична функція легенд проявилася ще від початку існування людства: саме завдяки легендам із вуст у вуста, від батьків до дітей передавався цінний досвід та знання, набуті старшим поколінням. Легенди допомагали засвоювати етичні цінності, дозволяли юній людині відчути коріння свого роду, приналежність до своєї нації.
І досі легенда виконує важливу функцію у становленні світосприйняття людини. Легенди рідного народу – привід відчути гордість від того, що ти – українець; привід відчути пошану до предків та героїчного минулого, спосіб засвоїти національну ідею, врешті решт.
Читайте своїм дітям українські легенди! Вони можуть розважити дитину і навчити народної мудрості не гірше за казки.
kazkar.info
|
||
shalash.dp.ua
| Українська література 5 клас
Українська література 1.Календарно-обрядові пісні Пісні літнього циклу: «У ржі на межі», «Ой бiжить, біжить мала дівчина», «Проведу я русалочки до бору» (русальні);«Заплету віночок», «Ой вінку мій, вінку», «Купайло, Купайло!» (купальські); «Маяло житечко, маяло», «Там у полі криниченька» (жниварські) — на вибір. 2.»Ще не вмерла Україна» П. Чубинського, М. Вербицького. (напам’ять). 3. Стрілецькі пісні «Ой, у лузі червона калина похилилася» С. Чарнецького і Г. Труха, «Гей, видно село» Л. Лепкого 4. Микола Вороний. «Євшан-зілля» 5. Тарас Шевченко. «Думка» («Тече вода в синє море…») – напам’ять , «Іван Підкова», «Тарасова ніч» 6.Леся Українка . «Мрії» , «Як дитиною, бувало…»(напам’ять), «Тиша морська» . 7. Володимир Винниченко. «Федько-халамидник» 8. Спиридон Черкасенко. «Маленький горбань» 9. Станіслав Чернілевський. «Теплота родинного інтиму…», «Забула внучка в баби черевички… 10. Олександр Довженко. «Зачарована Десна» (фрагменти) 11.Ліна Костенко. «Дощ полив…», «Пісенька про космічного гостя», «Кольорові миші» 12. Євген Гуцало. «Олень Август» 13. Ірина Жиленко. «Жар-Птиця», «Підкова», «Гном у буфеті» 14. Ігор Калинець. «Писанки», «Дивосвіт» (фрагменти), «Хлопчик-фігурка, який задоволений собою» 15. Емма Андієвська. «Казка про яян» 16. Всеволод Нестайко. «Тореадори з Васюківки» 17.В.Близнець «Звук павутинки» 18. Ярослав Стельмах «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера» 19.Леонід Глібов. «Щука»(напам’ять), «Муха і Бджола», «Жаба і Віл» 20. Степан Руданський. «Пан та Іван в дорозі», «Козак і король», «Запорожці у короля» 21. Степан Васильченко. «Басурмен», «Свекор» 22. Степан Олійник. «Ля-ля-ля», «Чудо в черевику» 7 клас Українська література 1.Суспільно-побутові пісні: „Ой на горі та женці жнуть”, „Стоїть явір над водою”, „Гомін, гомін по діброві”, „Ой у степу криниченька”. Коломийки: “Дозвілля молоді”, „Жартівливі коломийки”. 2. Іван Франко „Захар Беркут”. 3. Тарас Шевченко „Мені тринадцятий минало”, „Заповіт” (напам’ять ), „Тополя”. 4. Андрій Чайковський „За сестрою”. 5. Михайло Стельмах „Гуси-лебеді летять”. 6. Григір Тютюнник „Климко”. 7. Олекса Стороженко „Скарб”. 8. Богдан Лепкий „Цвіт щастя”, „Мишка(Казка для дітей : для малих та великих)”. 9. Ліна Костенко „Чайка на крижині”, „Крила” (один вірш напам’ять). 10. Борис Харчук „Планетник”. 11. Євген Гуцало „Сім’я дикої качки”. 12. Любов Пономаренко „Гер переможений”. 13. Василь Симоненко „Лебеді материнства” (напам’ять), „Ти знаєш, що ти — людина?”(напам’ять), „Гей, нові Колумби й Магеллани”, „Перехожий”. 14. Андрій Малишко „Пісня про рушник”, „Стежина”(„Чому, сказати, й сам не знаю…”), „Вогник”, „Приходять предки”(2 вірша напам’ять). 15. Анатолій Дімаров „Блакитна дитина”. 16. Василь Голобородько „Наша мова”, „Ми йдемо”, „З дитинства: Дощ” („Я вплетений…”), „Лелека”(Один вірш напам’ять) 17. Леонід Кисельов „Стати б хоч на менти лічені…”, „Земля така гаряча”, „Додому”, „Катерина” (Один вірш напам’ять) 8 клас Українська література
\ 9 клас Українська література
Українська література 10 клас
11 клас Українська література 1.Павло Тичина “Арфами, арфами…”, “О панно Інно…”, “Ви знаєте, як липа шелестить…”, “Одчиняйте двері…”, “Пам’яті тридцяти” (ЗНО)2. Михайль Семенко (“Бажання”, “Місто”, “Запрошення”)(ЗНО)3. Київські «неокласики». Микола Зеров («Київ − традиція»), Максим Рильський (“Молюсь і вірю…”, “Солодкий світ!..”) (ЗНО)4. Євген Плужник “Для вас, історики майбутні…”, Вчись у природи творчого спокою…”, “Ніч… а човен – як срібний птах!..”, “Річний пісок…” (ЗНО)5. Микола Хвильовий (М. Фітільов) “Я (Романтика)” (ЗНО)6. Григорій Косинка (Г. Стрілець) “В житах” (ЗНО)7. Юрій Яновський“Подвійне коло”, “Дитинство”, “Шаланда в морі” (з роману “Вершники”) ЗНО)9. Остап Вишня (Павло Губенко) “Моя автобіографія”, “Сом”, “Як варити і їсти суп із дикої качки” (ЗНО)10.Микола Куліш “Мина Мазайло” (ЗНО)11. Богдан-Ігор Антонич “Автопортрет”, “Вишні”, “Зелена євангелія”, “Дороги”, “Різдво” (ЗНО)12. Осип Турянський “Поза межами болю” (ЗНО)13. Євген Маланюк “Під чужим небом”, “Стилет чи стилос?..” (ЗНО)14. І. Багряний «Тигролови» (ЗНО)15. Олександр Довженко “Україна в огні”, «Зачарована Десна» (ЗНО)16. Василь Симоненко “Задивляюсь у твої зіниці…”, «Я…» , «Ти знаєш, що ти людина» (ЗНО)17. Дмитро Павличко “Два кольори” (ЗНО)18. Іван Драч“Балада про соняшник” (ЗНО)19. Микола Вінграновський “Сеньйорито акаціє, добрий вечір…” (ЗНО)20. Ліна Костенко“Страшні слова, коли вони мовчать…”, “Українське альфреско”, “Хай буде легко. Дотиком пера…”, «Я вранці голос горлиці люблю…»,, “Недумано, негадано…”, “Маруся Чурай” (ЗНО)21. Василь Стус “Мені зоря сіяла нині вранці…”, “Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…”, “Господи, гніву пречистого…”, “О земле втрачена, явися…”, “Як добре те, що смерті не боюсь я…” (ЗНО)22. Олесь Гончар“За мить щастя”, “Залізний острів” (із роману “Тронка” ) (ЗНО)23. Григір Тютюнник “Три зозулі з поклоном” (ЗНО)24. Валерій Шевчук “Дім на горі” (повість-преамбула) (ЗНО) |
shag.com.ua
Тестові завдання для 5 класу за темою «Міфи, легенди, перекази»
Тест за темою «Міфи, легенди, перекази»
(вчительський варіант)
І варіант
Установи відповідність між героєм та його характерною ознакою: (2 б)
1) Дажбог А) Із власної волі зрікся католицької віри, став полковником за битви звитяжні.
2) Берегиня Б) Добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби.
3) Силун В) Навчила людей ткати біле м’яке полотно та ходити в білій одяганці.
4) Морозенко Г) Юний красень, що їздить на світозорій колісниці, запряженій білими вогненними кіньми.
1 – Г 2 – В 3 – Б 4 – А
Установи відповідність між назвою твору та його жанром: (2 б)
А) «Як виникли Карпати» 1. Казка
Б) «Дажбог» 2. Переказ
В) «Ой Морозе, Морозенку» 3. Міф
Г) «Ох» 4. Легенда
А – 4 Б – 3 В – 2 Г – 1
Установи відповідність між власною назвою та твором, у якому вона трапляється: (1,5 б)
А) Гетьманщина 1. «Ой Морозе, Морозенку»
Б) Савур-могила 2. «Неопалима купина»
В) місто Дорогобуж 3. «Прийом у запорожців»
А – 3 Б – 1 В – 2
Установи відповідність між назвою твору та рядками, з якого їх взято:
А) «Прийом у запорожців» (5 б)
Б) «Як виникли Карпати»
В) «Ой Морозе, Морозенку»
Г) «Неопалима купина»
Д) «Про Зоряний Віз»
1. «Уранці, коли прокинулися наймити і побачили, що трапилося, дуже здивувалися. Навколо – гори, а там, де був палац, нічого не залишилося, усе провалилося в прірву. Чуду давались люди, а потім зібралися на велику раду: як далі бути, як далі жити».
2. «Він мав розум за десятьох та кохався у книгах велемудрих. І полюбив його Хмель, як сина рідного, і нарік його, орла сизокрилого, полковником за битви звитяжні».
3. «То запорожці споглянуть один на одного да й кажуть йому: «Ну, чуро, вставай! Горді тобі буть хлопцем: тепер ти рівний нам козак».
4. «Захорувала вдова без води, і дочка, щоб не вмерла її мати, взяла глечик та й пішла шукати води».
5. «Захисникам града зайди передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї і здатися в полон».
А – 3 Б – 1 В – 2 Г – 5 Д – 4
Установи відповідність між літературознавчим терміном і його значенням:
(1,5 б)
А) Переказ 1. Твір усної народної творчості, у якому розповідається про історичні події та народних героїв.
Б) Міф 2. Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірна.
В) Легенда 3. Розповідь про богів, духів, героїв, надприродні сили, які брали участь у створенні світу.
А – 1 Б – 3 В – 2
ІІ варіант
1. Установи відповідність між назвою твору та його жанром: (2 б)
А) «Чому в морі є перли і мушлі» 1. Казка
Б) «Берегиня» 2. Переказ
В) «Білгородський кисіль» 3. Міф
Г) «Мудра дівчина» 4. Легенда
А – 4 Б – 3 В – 2 Г – 1
Установи відповідність між власною назвою та твором, у якому вона трапляється: (2 б)
1) Корсунь, Жовті Води, Пилявці А) «Як виникли Карпати»
2) Річка Рось Б) «Дажбог»
3) Вранішня та Вечірня Зорі В)«Берегиня»
4) Гуцульщина Г) «Ой Морозе, Морозенку»
1 – Г 2 – В 3 – Б 4 – А
Установи відповідність між реплікою героя і твором, з якого її взято: (2 б)
А) «Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, і не перепріла. А ми підем косить. То коли як уже буде готова, вийди та курган да й зови нас»;
Б) «Мені старійшини доручили передати тільки це. А ще веліли сказати: якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно»;
В) «Спочатку кутини будуйте, виходьте з печер та бурдеїв. Годі скніти в темряві та холоді. Час жити у світлій хаті»;
Г) «Будь тихо, бо прийде ведмідь та з’їсть нас».
1. «Неопалима купина»
2. «Чому пес живе коло людини»
3. «Прийом у запорожців»
4. «Берегиня»
А – 3 Б – 1 В – 4 Г – 2
Установи відповідність між героями творів та самою назвою: (2,5 б)
А) запорожці, хлопець з Гетьманщини 1. «Чому в морі є перли і мушлі»
Б) Станіслав Морозовицький, Хмель 2. «Білгородський кисіль»
В) Старигань 3. «Прийом у запорожців»
Г) багата дівчина, бідний хлопець 4. «Як виникли Карпати»
Д) Карпо 5. «Ой Морозе, Морозенку»
А – 3 Б – 5 В – 2 Г – 1 Д – 4
Установи відповідність між героєм та його реплікою: (2 б)
А) Здорова золота черепаха
Б) Берегиня
В) Лев
Г) Морозенко
1. «Козацьке тіло шляхетська куля не бере»;
2. «Хто хоче лишити цей світ, то візьміть цей камінь, розбийте його – і там буде голка. То уколіть нею палець»;
3. «Ось годі вам, люди, ходити в диких шкурах. Треба ткати біле м’яке полотно та ходити в білій одяганці, як личить дітям Білобога»;
4. «Мовчи, бо ще надійде людина й застрілить нас обох!»
А – 2 Б – 3 В – 4 Г – 1
Установи відповідність між літературознавчим терміном і його значенням:
(1,5 б)
А) Міф 1. Твір усної народної творчості, у якому розповідається про історичні події та народних героїв.
Б) Легенда 2. Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірна.
В) Переказ 3. Розповідь про богів, духів, героїв, надприродні сили, які брали участь у створенні світу.
А – 3 Б – 2 В – 1
Тест за темою «Міфи, легенди, перекази» (І варіант)
Установи відповідність між героєм та його характерною ознакою:
1) Дажбог А Із власної волі зрікся католицької віри, став полковником за битви звитяжні.
2) Берегиня Б Добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби.
3) Силун В Навчила людей ткати біле м’яке полотно та ходити в білій одяганці.
4) Морозенко Г Юний красень, що їздить на світозорій колісниці, запряженій білими вогненними кіньми.
Установи відповідність між назвою твору та його жанром:
А) «Як виникли Карпати» 1. Казка
Б) «Дажбог» 2. Переказ
В) «Ой Морозе, Морозенку» 3. Міф
Г) «Ох» 4. Легенда
Установи відповідність між власною назвою та твором, у якому вона трапляється:
А) Гетьманщина 1. «Ой Морозе, Морозенку»
Б) Савур-могила 2. «Неопалима купина»
В) місто Дорогобуж 3. «Прийом у запорожців»
Установи відповідність між назвою твору та рядками, з якого їх взято:
А) «Прийом у запорожців»
Б) «Як виникли Карпати»
В) «Ой Морозе, Морозенку»
Г) «Неопалима купина»
Д) «Про Зоряний Віз»
1. «Уранці, коли прокинулися наймити і побачили, що трапилося, дуже здивувалися. Навколо – гори, а там, де був палац, нічого не залишилося, усе провалилося в прірву. Чуду давались люди, а потім зібралися на велику раду: як далі бути, як далі жити».
2. «Він мав розум за десятьох та кохався у книгах велемудрих. І полюбив його Хмель, як сина рідного, і нарік його, орла сизокрилого, полковником за битви звитяжні».
3. «То запорожці споглянуть один на одного да й кажуть йому: «Ну, чуро, вставай! Горді тобі буть хлопцем: тепер ти рівний нам козак».
4. «Захорувала вдова без води, і дочка, щоб не вмерла її мати, взяла глечик та й пішла шукати води».
5. «Захисникам града зайди передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї і здатися в полон».
Установи відповідність між літературознавчим терміном і його значенням:
А) Переказ 1. Твір усної народної творчості, у якому розповідається про історичні події та народних героїв.
Б) Міф 2. Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірна.
В) Легенда 3. Розповідь про богів, духів, героїв, надприродні сили, які брали участь у створенні світу.
ІІ варіант
1. Установи відповідність між назвою твору та його жанром:
А) «Чому в морі є перли і мушлі» 1. Казка
Б) «Берегиня» 2. Переказ
В) «Білгородський кисіль» 3. Міф
Г) «Мудра дівчина» 4. Легенда
Установи відповідність між власною назвою та твором, у якому вона трапляється:
1) Корсунь, Жовті Води, Пилявці А) «Як виникли Карпати»
2) Річка Рось Б) «Дажбог»
3) Вранішня та Вечірня Зорі В)«Берегиня»
4) Гуцульщина Г) «Ой Морозе, Морозенку»
Установи відповідність між реплікою героя і твором, з якого її взято:
А) «Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, і не перепріла. А ми підем косить. То коли як уже буде готова, вийди та курган да й зови нас»;
Б) «Мені старійшини доручили передати тільки це. А ще веліли сказати: якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно»;
В) «Спочатку кутини будуйте, виходьте з печер та бурдеїв. Годі скніти в темряві та холоді. Час жити у світлій хаті»;
Г) «Будь тихо, бо прийде ведмідь та з’їсть нас».
1. «Неопалима купина»
2. «Чому пес живе коло людини»
3. «Прийом у запорожців»
4. «Берегиня»
Установи відповідність між героями творів та самою назвою:
А) запорожці, хлопець з Гетьманщини 1. «Чому в морі є перли і мушлі»
Б) Станіслав Морозовицький, Хмель 2. «Білгородський кисіль»
В) Старигань 3. «Прийом у запорожців»
Г) багата дівчина, бідний хлопець 4. «Як виникли Карпати»
Д) Карпо 5. «Ой Морозе, Морозенку»
Установи відповідність між героєм та його реплікою:
А) Здорова золота черепаха
Б) Берегиня
В) Лев
Г) Морозенко
1. «Козацьке тіло шляхетська куля не бере»;
2. «Хто хоче лишити цей світ, то візьміть цей камінь, розбийте його – і там буде голка. То уколіть нею палець»;
3. «Ось годі вам, люди, ходити в диких шкурах. Треба ткати біле м’яке полотно та ходити в білій одяганці, як личить дітям Білобога»;
4. «Мовчи, бо ще надійде людина й застрілить нас обох!»
Установи відповідність між літературознавчим терміном і його значенням:
А) Міф 1. Твір усної народної творчості, у якому розповідається про історичні події та народних героїв.
Б) Легенда 2. Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірна.
В) Переказ 3. Розповідь про богів, духів, героїв, надприродні сили, які брали участь у створенні світу.
vseosvita.ua
Українські легенди | korysno.pro
Читайте своїм дітям українські легенди! Вони можуть розважити дитину і навчити народної мудрості не гірше за казки
Легенди про Олексу Довбуша
Олекса Довбуш — відомий образ закарпатського “Робін Гуда” і серед сучасної української молоді, і серед людей старшого покоління.
Ріс Олекса простим сільським хлопцем, але з фізичними вадами — до 6 років він не міг ходити. А одного разу побачив маленький хлопчик, як у загорожі душиться телятко. Шкода стало хлопцеві маленьку тварину, той взяв і врятував її. З того дня Олекса почав ходити.
Так ріс і мужнів Олекса Довбуш. Першим ремеслом, яке він освоїв, було пастухування. Одного разу, коли Олекса пастухував овець, йому зустрівся справжній чорт. Але юнак не злякався і вистрілив у нього. Аж тут з небес злетів янгол та мовив: “Твоє життя буде недовгим, але твої подвиги надовго залишаться в пам’яті людей. Ти помреш від власного волосу та ярої пшениці”.
Так пройшов час. Довбуш освоїв друге ремесло — ковальство, і кував із батьком. Третьою професією було будівництво, в тому числі — церков. Він будував церкву у Космачі і угледів гарну дівчину — гуцулочку Марічку, яку відразу покохав.
Одного дня пан Яблонський приїхав до селища зі своїм сином на службу. І син, аби підтвердити статус тутешнього пана, набрав для розваг місцевих дівчат, і Марічку в тому числі. Але Олексі ця новина дуже не сподобалася і він вбив одним ударом молодого нахабного пана прямо під церквою.
Якось Олекса сказав, побачивши знущання панів над селянами: “Я не буду ґаздувати, а пани не будуть панувати!” Подейкують, що після цієї події Довбуш втік у гори, де його прийняв старий опришок. У горах молодий Олекса зібрав загін сильних, вірних, мужніх парубків. Але спочатку кожний чоловік, хто бажав служити в загоні Довбуша, мав пройти нелегкі випробування. Наприклад, треба було пройти по зрубаному дереву, що лежало між двома скелями. Хто не втримається на дереві — тому не місце в загоні. А потім випробували на мужність і стійкість: клали руку на пеньок, а сокирою забивали попри самі пальці, іноді зачіпаючи навіть нігті. Хто забере руку — тому не місце в загоні.
Так загони Довбуша почали бити і грабувати панів і віддавати бідним панське майно. Звісно, жодному панові це не подобалося і кожен із них мріяв про смерть нахаби. Назрів у них план: схопити Марічку в надії на те, що на допомогу приїде Олекса, і вони його вб’ють. Так і схопили Марічку та повезли в Коломию. Дізнавшись про це, Олекса сів на коня та таємно від хлопців поїхав визволяти Марічку. На щастя, хлопці із загону дізналися про наміри Довбуша, поїхали за ним слідом та встигли визволили Марічку і врятувати парубка, якого пани вже вели на шибеницю.
Після цих подій батьки Марічки віддали її заміж за заможного гуцула Двінчука, якого дівчина зовсім не любила. І після весілля закохані зустрічалися і не цуралися своїх щирих відкритих почуттів.
Окрім панів, у Довбуша було немало ворогів, які несамовито бажали йому смерті. Був такий Дідушко, який оголосив чималу винагороду за Довбушеву голову. Одного дня Олекса відправив до Дідушка свого опришка, аби той поговорив із ним, але здоровий міцний Дідушко навіть не схотів слухати опришка та побив його. Розлютився на це Олекса, прийшов до хати Дідушкової, зв’язав його сина та почав танцювати Аркан, тримаючи гуцульського сина однією рукою. А після танку порубав повстанець і сина, и Дідушка, а молоко коров’яче вилив у річку, назва якої відтепер — Білий Черемош.
Пани втратили всяку надію на знищення Довбуша і його загону. Аж тут спала їм на думку ідея: підкупити Дзвінчука — Марічкіного чоловіка. Дзвінчук працював у лісі і ходив на працю на тиждень чи два. За цей час Дзвінчук зробив смертельну кулю із ярої пшениці і поклав туди волос майбутньої жертви. Перед вбивством над тією кулею було проведено 12 богослужінь.
І настав момент розправи. Двінчук повернувся додому раніше і вичікував Довбуша на горищі. Тут прийшов бравий Довбуш і почав стукати. Але Марічка розуміла, що на нього чекає смерть і не пускала в дім. Але сильного Олексу не спинити, і він вибив двері. Тут-то у нього Дзвінчук і вистрілив у праве плече, і так, що витікала кров із лівого.
Існує багато версій щодо подальшої долі Олекси. Подейкують, що вони з Марічкою втекли в ліс. Вона його вилікувала, і жили закохані довго, щасливо і мали багато золота.
Розказують також, що Олекса відразу помер від фатальної кулі, і пророкування янгола здійснилося. Три дні лежав хлопець мертвий, аж поки на третій день пани не заплатили чоловікові для того, щоб той пішов глянув, чи є мертвий славнозвісний Довбуш. Після того, як той повернувся з очікуваною звісткою про смерть Олекси, його тіло було порубано на 20 частин і відправлено по місцям, де жили опришки аби налякати та показати, що їхній захисник помер.
Легенда про місяць
Колись давно був Місяць не плямистий, як тепер, а світліший і яскравіший, без жодної цяточки на ньому.
В ті часи жили собі два брати. Батько їхній залишив у спадок земельний пай, але перед смертю так і не поділив між синами.
Так сперечалися брати, кому скільки дістанеться, бо кожен хотів заграбастати більшу частину землі. І визріла між братами люта ненависть. Так одної місячної ночі, коли брати скидали сіно в копиці, старший брат взяв у руки вили та вбив молодшого, а мертве тіло кинув у прірву. Так пішов він з думкою про те, що добре було, якби ніхто не бачив, що він скоїв.
Але тут чоловік глянув на місяць і побачив ніби дзеркальне відображення жахливої картини братовбивства.
Від тієї ночі старший брат не був щасливий, хоча і володів цілим батьківським паєм. А місячні ночі він особливо не любив, бо нагадували про тяжкий злочин. Дотепер на Місяці можна побачити двох чоловіків із вилами, які стоять один проти одного.
ЛЕГЕНДА ПРО ЩАСТЯ
Жив-був один поважний чоловік. Маєток мав панський, здоров‘я козацьке, дружину-красуню, сина-легеня та донечку-писанку. А золота – повні скрині. Жив собі звичним панським життям: палаци, розваги, жінки, вино …
Одного вечора, втомлений від такого життя, він повертався додому. Назустріч йому старець. Сивий. Сунеться, ледь ноги волоче. Посміхається, а очі світяться, ясніше за зорі. Здивувався пан, зупинився… і до старця:
— Доброй ночі тобі, діду! Чого це очі у тебе блищать яскравіше, ніж зорі?
— Від щастя, сину! – посміхнувся дідок.
— Від щастя? — розреготався той.
– Та ти ж волоцюга! Подивися на себе! Не сміши мене, діду!
— Так… А ти, бачу, все маєш… А от щастя…. Щастя в тебе немає! – старий похитав головою і пішов далі.
Добрів пан до палацу, а сон не йде. До ранку думав про старого. Запали йому слова його прямо в серце. Рано встав і зажурився ще дужче. Все в нього наче є. А от щастя…. А щастя, справді, немає. Не один день та не одну ніч змарнував на ці роздуми, сон втратив, не міг собі спокою знайти. Якось зібрався, так щоб ніхто не бачив, і пішов в світ щастя шукати.
Йде, а назустріч йому каліка. Без ноги. Пальці обрубані. Ока немає. „О, — думає панок, — цей мабуть знає, спитаю”.
— Скажи-но, каліко, в чому щастя? Подивився той, скривився у посмішці:
— Щастя? Ти що, чоловіче, перший день на землі живеш? Зрозуміло, що щастя – в здоров‘ї. Був би я здоровим… Я б… Ех-ех-ех!!! — каліці навіть слів не вистачило. Він підняв свою палицю і потрусив над головою.
Задумався пан… „Ні, мабуть не в здоров‘ї справа. Я-от, здоров‘я маю, а щастя — ні.” Далі йде…. Зустрів біля церкви жебрака. Дав йому гривню й питає:
— Може ти знаєш, в чому щастя? — Немудрий ти, чоловіче… Звісно в грошах! Мав би я гроші, я б і будинок собі, і коня, і все-все мав би…
Знову задумався панок. Ні… ні… ні….. гроші я маю. Але ж нещасливий… То ж не в грошах щастя… Далі йде… Бачить, сидить при дорозі жінка зажурена. В чорному. Мов скам‘яніла.
— Чого Ви? Підняла та голову, а очі спухли від сліз. Думає панок, як нещасна, то точно знає, в чому щастя.
— Скажіть мені, жінко, в чому щастя? — Я довго прожила і точно знаю: щастя, сину, в сім‘ї. Мала я чоловіка і діточок. Але чоловік мій коханий загинув на війні, а синів хвороба забрала. Тепер я сама… – жінка опустила голову і гірко заплакала. Пішов пан, нічого не сказав. Але ж, думає, жінка теж помиляється. Я от маю і жінку, і дітей двох, а щастя все-одно не маю. Отож не в сім‘ї щастя….
…
У подорожі цій минуло чимало часу. Ось вже й до океану дійшов. Далі вже дороги немає. Поки мандрував світом, поки щастя шукав, грошей не стало – всі витратив. Дружина розлучилася й за іншого знатного пана заміж вийшла. Діти повиростали без батька та й по світу розлетілися, як горобці. Втомився чолов‘яга, якого вже й паном ніхто не називав, здоров‘я в тих мандрах втратив. Хворий став, самотній… Сумний-сумний… Вже й у нього борода сива на груди звисає, як у старця того. Забрів в якусь закинуту всіма хатинку… Зайшов… Нікого… Ліг на ліжко…. Ніч… Вітер гуде… Небо темне-темне… А ні зорі тобі, а ні місяця. На душі моторошно… Заплющив очі і майже заплакав… „Все життя своє поклав я на пошуки щастя, — думає, — так і не знайшов… все марно… Все той старець … Клятий старець …” Склав руки на грудях хрестом і відчув, як серце його помалу зупиняється, а сили полишають. Саме час й помирати … Попрощався подумки із життям, пригадав дітей, дружину, маму й тата, друзів усіх, навіть старця… Все…. „Ось і настав мій кінець…”
…
Ранком прокинувся чоловік від яскравого сонячного промінчика. Тільки-но розплющив він очі, як пчихне!! А потім ще раз — ПЧИХ-ПЧИХ!!! Аж порох з нього, старого, посипався… Подивився він на жовтогаряче сонце і посміхнувся. Вперше за усю свою подорож… Вперше після того, як побачив старця. І так йому легко стало, так спокійно на душі, так приємно і затишно, що аж сльози навернулися… сльози РАДОСТІ…. І в цю мить він відчув, що ЩАСЛИВИЙ. Вперше за все своє життя… Ось воно, ЩАСТЯ… Ось воно…. Присів він на лаву, збентежений таким несподіваним почуттям, і зрозумів:
НІКОЛИ ТАК НЕ БУДЕ, ЩО Б БУЛО ВСЕ! ЗАВЖДИ ЧОГОСЬ НЕ ВИСТАЧАЄ: ГРОШЕЙ, ЗДОРОВ‘Я, ЛЮБОВІ … В ПОШУКАХ ЦЬОГО МИ НЕ ПОМІЧАЄМО ТОГО, ЩО МАЄМО … І НЕ ВМІЄМО РАДІТИ ТОМУ, ЩО В НАС Є … ЩАСЛИВИЙ НЕ ТОЙ, ХТО ВСЕ МАЄ, А ТОЙ, ХТО РАДІЄ ТОМУ, ЩО В НЬОГО Є.
Пішов старець з цією думкою. Дивився на світ новими очима і дивувався красі його. На вустах була посмішка, а очі його сяяли яскравіше за зорі. Ось таким я його і зустрів.
Легенда про калину
Дівчина Калина збирала у лісі ягоди і раптом побачила, що вороги — татари йдуть до села. Побігла вона у село і попередила односельців. Сміливо кинулись до бою козаки, але в багато разів більше було ворогів — спалили село, а Калину — дівчину-красуню у полон взяли. За те, що оповістила село, відтяли їй голову, і виріс на тому місці чудо-кущ, що за ім’ям дівчини Калиною нарекли. Люблять і пам’ятають люди Калину, а калина стала своєрідною пам’яткою про рідну землю, оберегом українців.
Легенда про заснування Києва
Був на Русі один пан, який неймовірно пригнічував своїх підданих: не тільки мусили працювати на нього, але ще він відбирав від них все, що можна було. І не було в них у дворі нічого — від корови до яйця, — що б могли назвати своєю власністю. Довго терпів бідний люд те знущання й зажерливість свого пана, і, не можучи довше витримати, старші вирішили зробити заколот. Бачачи, на що заноситься, пан зі свого боку зібрав велике військо. Аж тут повстало багато людей з усіх сіл. Діді, баби, навіть діти вийшли з чим попало — з лопатами, серпами, киями. Маса бідних людей була численна. Пан затято боронився, але вони його гнали через гори й ріки, всюди розбиваючи і не даючи відпочинку. Допіру, коли прийшли на місце, де тепер стоїть Київ, і побачили, що не залишилося в живих жодного ворога, скидали свої киї в одну купу, яка була такою великою, що аж було розпочато будівництво міста, яке, оскільки з київ збудовано, названо Києвом.
Українська легенда
Це було дуже давно. В одному селі на Україні дівчата і жінки вирішили показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдан, і кожна принесе найкраще, що вона зробила своїми руками: вишитий рушник, мережива, полотно, скатертину, одяг.
У призначений день всі дівчата і жінки прийшли на майдан. Принесли безліч дивовижних речей. У старих і бабусь, яким суспільство доручило назвати самих майстерних майстринь, очі розбіглися: так багато було талановитих жінок і дівчат. Дружини і дочки багатіїв принесли вишиті золотом і сріблом шовкові покривала, тонкі мереживні фіранки, на яких були вив’язані дивовижні птахи.
Але переможницею стала дружина бідняка Марина. Вона не принесла ні вишитого рушника, ні мережив, хоча все це прекрасно вміла робити. Вона привела п’ятирічного сина Петруся, а Петрусь приніс жайворонка, якого він сам вирізав з дерева. Доклав Петрусь жайворонка до губ — заспівала, защебетала пташка, як жива. Всі стояли на площі, не ворухнувшись, всіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному неба заспівав справжній, живий жайворонок, залучений співом з землі.
«Той, хто творить розумного і доброго чоловіка, — самий вправний майстер», — таке було рішення стариків «.
Легенда про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею
Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну i порядок, росіяни — владність, поляки — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики… Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.
Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.
Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.
Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?
Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.
— Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня.
Узяла дівчина — Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.
Там де народжується легенда…
Легенди Львова
Виникнувши в епоху Середньовіччя на семи пагорбах, як і багато древніх міст, Львів, неповторний у своєму вигляді і красі, йшов до нас у майбутнє, обростаючи легендами. У цих легендах виступали служителі церкви, князі, королі, бояри, воїни, прості люди, які жили у цьому прекрасному місті, а їх важка й наполеглива праця робила це місто кращим і кращим. Чи потрібні нам сьогодні ці легенди? Ох, як потрібні! Нам дуже важливо їх зберегти, щоб спілкуватись через них із минулим, із жителями міста попередніх епох, щоб щодня самостійно відчувати легендарний запах і присмак рідної історії…
Усі споруди Львова відзначені печаткою таємниць і закутані моторошними загадками. Особливо гостро це відчувається, гуляючи нічним містом. Сучасна ілюмінація тільки підсилює ефект ірреальності. У приміщенні СБУ на вулиці Вітовського (колишнє КДБ), у радянські часи писались «карні справи» на священників, було замучено чимало людей – жертв терору. Проходячи повз цієї будівлі, особливо ввечері, майже фізично відчуваєш хвилі страху, розпачу і болю, якими вона насичена. Кажуть, що працівники, які чергують тут уночі, нерідко чують дивні звуки і стогони. Мабуть, це душі нещасних жертв не можуть знайти собі спокою.
Однією із улюблених легенд українських істориків є легенда про «Намисто багдадського купця». Вона розповідає про справедливість князя Лева, сина короля Данила Галицького, на честь якого і назване наше місто. Після смерті батька він, очоливши престол, прославився серед жителів справедливістю, стриманістю, дбайливістю. Ще в давнину Львів був одним із основних торгівельних центрів. Тут були купці із країн Заходу і Сходу, привозили одні товари, звідси везли інші. Приїжджали продавці ще й із арабських країн. У легенді розповідається про купця Абдурахмана із Багдада. Він привіз до Львова ладан, миро, найєнський перець, цинамон, гвоздику та інші товари. Продав усе, але залишилося дуже оригінальне намисто із дорогоцінного каміння, вправленого у золото. Щоб не везти його в Багдад, Абдурахман вирішив залишити намисто у знайомого львівського купця. Та велике було його здивування, коли, повернувшись за рік, він не міг одержати свій скарб. Крамар заперечував наявність намиста в нього, так стверджувала і його дружина. Заклопотаний Абдурахман жалівся на крамара до установ і судів, але ніхто не міг йому допомогти, бо не було свідків. Тоді вирішив Абдурахман звернутися до самого князя Лева. Коли сирієць потрапив на прийом до князя і виклав йому свій клопіт, той задумався над тим, як справедливо вирішити цю справу. Немає жодного доказу про те, що купець залишив намисто саме тому крамареві. Через деякий час князь сказав сирійцю йти, а наступного дня чекати боржника у крамниці. Вранці наступного дня Абдурахман сів на порозі склепу, і хоч крамар його проганяв, він знов і знов повертався й чекав… Аж з’явився князь Лев на баскому арабському скакуні. Порівнявшись з крамницею, де сидів сирієць, князь звернувся до Абдурахмана з докором, чому той не зайшов до нього, запропонувавши зайти найближчим часом. Все це відбувалося у присутності багатьох людей, які чули розмову між князем і багдадським купцем. Почули її і крамар з дружиною. Перелякані, вони поспішили віддати сирійцю його намисто. Наступного дня Абдурахман з‘явився до палацу князя Лева і на колінах дякував йому за допомогу. А Лев в свою чергу наказав схопити крамаря з дружиною і прибити до дверей крамниці, як пересторогу для всіх, хто намагався ошукати покупців. Ще розказували люди, що за князя Лева можна було покласти серед вулиці гаманець із грошима і, повернувшись наступного дня, застати його недоторканим.
Особливою трагічністю пахне легенда про бідну дівчинку, яка якось прийшла до ставка, що зараз у Шевченківському гаю, прати білизну і, нахилившись до води, не могла випрямитись, бо хтось ніби тримав її за косу. Коли вона поцікавилась, хто її тримає, то почула у відповідь: «Ми дзвони, нас троє: Пан Злотий, пан Срібний і їх слуга Мідний. Кого вибираєш?». Задумавшись, дівчина вибрала слугу, бо й сама була служницею. Мідний дзвін виринув їз води, запропонувавши дівчині нести його до церкви. Дівчина спочатку завагалась, але обнявши і піднявши дзвона, переконавшись, що він легенький, понесла його до церкви. Коли ж підійшла до дзвіниці, він вирвався з її рук і почепився поруч з іншими. Незрівнянний голос мав цей дзвін, але не довго дзвонив. Через кілька років дівчина захворіла і померла. Розказують, що в той день, коли дівчина померла, він дуже протяжно гудів, а потім, сам розгойдавшись, почав гучно бамкати, аж поки з великого жалю не тріснув і навіки замовк.
Безліч львівських легенд віщують неабияке кохання. Особливо мені подобається легенда початку ХХ століття. Якось в році 1910 молодий успішний львівський адвокат закохався у молоду тридцятилітню жінку, власницю вілли «Півонія» на Погулянці, і близько двох років вони жили разом. Відомий психіатр, друг адвоката відзначив якісь дивні зміни у поведінці свого товариша. Той, в свою чергу, поскаржився лікареві на сексуальну майже патологічну залежність від своєї коханої. Психіатр перейнявся бідою свого друга, вирішивши його врятувати. Він переглянув усі старі історії хвороб, і серед них знайшов і історію нашої героїні. Вона зверталась до психопатолога ще у 1875 році, і їй вже тоді було 45. Тобто на той час їй було не менше 80!!! У психіатра з’явилось бажання і самому познайомитись із Сарою Брага (так звали ту жінку). Адвоката на той момент вже не стало. Подейкують, що помер він від невідомої хвороби. Крім того, як виявилось, до цього у Сари було ще шестеро чоловіків, доля яких також невідома.
Усвідомлюючи неймовірну небезпеку, яка на нього чатувала, лікар, все-таки, наважився оселитися у домі Сари Брага. Важко й уявити, яких зусиль йому коштувало не піддаватись спокусливій демонічній жінці. Відчуваючи свою безсилість, Сара почала старіти, на обличчі з’явились зморшки, на голові – сиве волосся… Не допомагали ні просьби, ні істерики – лікар був невблаганним. Випадково він відкрив таємницю Сари. Якось ввечері, сидячи у вітальні біля каміна, психіатр читав Біблію. Йшлося про Сару із Мідії, у якої було семеро чоловіків, принесених пізніше в жертву демонові Асмодею. Коли лікар прочитав вголос уривок із Старого Завіту, Сара крикнула і втекла. А коли психіатр кинувся за нею, то побачив її мертве тіло на сходах. Яка моторошна, але водночас приваблива історія, чи не так?!
У давні часи, років з чотириста тому, у львівській ратуші з’явився привид. Приходив він опівночі у вигляді чорної труни, яка літала залами і сходами, а луна розносила її страшний стогін. Ніхто не міг пояснити появу чорної труни, та ось один із лавників, а так називалися у давньому Львові судді, що провадили кримінальні справи, розгадав таємницю. Одного разу колегія лавників не досить ретельно розглянула судову справу і засудила невинного чоловіка на смерть. Згодом знайшли справжнього винуватця злочину, але було вже пізно – невинний постраждав. Після цього у ратуші почала з’являтися чорна труна, як грізна пересторога для неправдивих суддів.
Наступна легенда, була записана львівським письменником Стефаном Грабинським, твори якого вперше для сучасників презентував Юрій Винничук. 1861 року було запущено в дію залізничний маршрут Львів-Перемишль. Він був першим у Галичині і в Україні загалом. І ось через декілька років після цієї події на львівських коліях почали виникати загадкові і чудернацькі трафунки. Налякане «колійове» начальство хотіло усіляко приховати їх, але про ці дива вже почали патякати бульварні часописи. На львівських коліях з’явився якийсь загадковий потяг. Він з нечуваною швидкістю несподівано виникав у найнеочікуваніших місцях, і з неймовірним гуркотом так само несподівано зникав у невідомому напрямку, однак, не спричиняючи жодного зіткнення і жодних аварій. Цей потяг неможливо було ні наздогнати, ні затримати. Люті залізничники були у розпачі, тому що пасажири, налякані чутками, все менше і менше користувалися потягами. Містичний локомотив одного вечора з’явився і на львівському дворику. Люди чекали на поїзд із Відня, який прибував із західного напрямку точно секунда в секунду. Вже було видно з вікон веселі обличчя пасажирів, коли зовсім з протилежного, східного напрямку гігантська сіра маса потяга-привида, як шалений вихор, летіла тією самою колією назустріч віденському. Жах охопив усіх – зіткнення не оминути! Але «скажений» потяг замість того, аби вщент розтрощити свого товариша миттєвим зіткненням, із блискавичним шалом пролітає, як імла, наскрізь через усі вагони потяга Відень-Львів… і зникає у пітьмі. На пероні спокійно стоїть неушкоджений пасажирський, і лише дуже налякані застиглі обличчя пасажирів, повернуті у західному керунку, свідчать, що щось страшне і містичне відбулося на львівському пероні. Шалений потяг не дуже часто, але ще декілька місяців тероризував залізничників і пасажирів різних потягів, а потім зник так само безслідно, як і з’явився. Отак!
Якщо зібрати усі легенди Львова, то вийде неймовірно захоплююча підбірка – про привидів і закоханих, про замки і підвали, про тюрми і будинки тортур, про героїв і драконів… До речі, ви знали, що на території собору святого Юра розташована печера, в якій колись жив дракон? І знаєте, чим харчувався цей прадавній «горинич»? Чарівними молодими панночками! Отаке-то здорове харчування!!!
Важко уявити Львів без особливого аромату кави, яким ніби просочена кожна вуличка. Серед них ховається чимало кав’ярень чи «каварень», як говорили в давнину. У кожної з них своя легенда, своя загадка і, звичайно, свій особливий рецепт приготування кави… На щастя, далеко в минулому часи, коли каву забороняли, вважаючи, що її п’янкий аромат монахів відволікав від молитви, а доброчесних громадян спонукав до небезпечних і не зовсім потрібних політичних дискусій. Зараз кава – запорука прекрасного настрою. Саме тому Лемберг і асоціюється з усіма легендами, міфами, таємницями та загадками, які творяться за філіжанкою міцної чорної кави.
Можна багато розповідати про Львів: про його історичну цінність, про унікальність географічного положення: під час дощу з одного боку даху львівського будинку частина води стікає у басейн Чорного моря, а з іншого – до Балтійського… Але зупинімося ще на одній родзинці Львова. На тому, без чого Львів був би не Львовом – на пиві. Такого смачного і живого пива нема ніде у світі. Проте і тут не обійшлося без легенд. Аякже!
1425 роком датований перший збережений до наших часів статут цеху львівських броварів. У другій половині ХVII століття граф Станіслав Потоцький надав монахам-єзуїтам, котрі оселилися на його землі, право побудувати у передмісті Львова, на вулиці Клепарівській, броварню, «щоб пиво варити своє і добре». Ось так у 1715 році постало перше в Україні промислове броварне підприємство. Щоб передати всю цю багатющу історію нащадкам, 14 жовтня 2005 року при підприємстві відкрили перший в Україні Музей пива.
Особлива гордість музею – кваліфікаційне свідоцтво пивовара, що підтверджує: напій варили тільки майстри. Львівський магістрат видав його панові, котрий освоїв цей фах 1797 року. А ось інша, не менш старанна людина, за свою увагу до якості пива була винагороджена… коханням!
Йдеться про інженера Роберта Домса, котрий у ХІХ столітті володів броварнею. Щоранку цей пан прямо в ліжку дегустував свіжо зварене пиво. А приносила йому бурштиновий напій у великій, майже десятилітровій «гальбі» із краником, молода привітна служниця Зося. Безумовно, те пиво було дуже добре, бо, зрештою, Роберт закохався і одружився з дівчиною. Продавши свою пивоварню, він виїхав із коханою до Швейцарії. А нам на згадку залишив той легендарний кухоль, який до сьогодні називають «Зоською» і вважають талісманом музею.
Після стількох цікавих історій про пиво час і сам напій скуштувати. Для цього в музеї є спеціальна дегустаційна зала. А захочете довше посидіти із друзями за чудовим львівським пивом, смачними наїдками і клубними концертами, підіймайтесь поверхом вище у ресторанчик «Хмільний Дім Роберта Домса». Хто знає, може й ви там зустрінете своє кохання?…
Неабияким легендарним присмаком наповнені і львівські аптеки. Річ у тім, що до приходу радянської влади кожна аптека мала своє ім’я, як кораблі, ресторани, кондитерські: «Під чорним орлом», «Під золотою зіркою», «Під Фемідою», «Під угорською короною», «Під Святим Духом»… У ті часи північно-східне передгір’я Карпат було переповнене нафтою. Оскільки двигун внутрішнього згоряння, дизельний мотор чи реактивна авіація були справою рук майбутнього, тому і не дуже зрозумілою була потреба в нафті. Якось один підприємець із Борислава, захотівши отримати хоч якусь користь від цієї в’язкої рідини, доставив до Львова, до аптеки «Під золотою зіркою» (сьогодні Коперніка, 1) цілісіньку бочку нафти. Він, плануючи отримати за неї чималу винагороду, намагався переконати аптекарів якимось способом перегнати нафту в алкоголь. Йоган Зег та Ігнаціо Лукасевич, найкращі знавці своєї справи, забувши про виробництво ліків, місяцями вовтузились над цим завданням. Але отримати спирт вони так і не зуміли. Натомість, нагріваючи нафту від 150◦С до 315◦С, фахівці навчились отримувати гас і першими у світі почали користуватись гасовими лампами. Ну а вже пізніше, на тому місці заснували кафе із назвою «Гасова лямпа».
Легенди Львова такі ж магічні, як і його вузькі вулички, сквери, бруківка… Одного разу, дуже давно, до Львова приїхав бідний музикант. Жителі міста, затамувавши подих, годинами слухали його чистий, чарівний голос на центральній площі, а молоді панянки по вуха закохувались у сумного співця. Сам хлопець навіть у своїх піснях був невиправно сумним. Все це тому, що закохався бідний у горду красуню, яка щодня проходила повз, не помічаючи ні його кохання до неї, ні напрочуд особливого таланту юнака. Якось холодного осіннього вечора почимчикував музикант слідом за панною аж до самого будинку, в якому вона жила. Цілісіньку ніч грав він під її темними вікнами мелодії про кохання, тільки під ранок замовкли і голос, і струни закоханого. Прокинувшись, люди побачили мертве тіло хлопця, серце якого не витримало від великого нероздільного кохання. З того часу, кажуть старі люди, у глибокій тиші й досі можна почути, як пронизливо львівський дощ наспівує забуту мелодію кохання, а древнє місто плаче разом із ним…
Тисячолітня історія Львова на своєму шляху бачила і криваві війни, і повені, і нашестя запеклих ворогів, і страшні пожежі… Але щоразу це «місто левів, що сплять» відроджувалось заново, показуючи усьому світові життєдайну силу, неабияку волю до життя…
Легенди Криму, Коктебель
Багата легендами Країна Коньяків. Ще стародавні таври передавали з покоління в покоління історію найсильнішого виверження Кара-Дагу, що відбулося в доісторичні часи.
Було це давним-давно, коли на Землі ще не було людей, а населяли її лише звіри. В ті часи боги часто спускалися на землю побродити по безкрайніх лісах або присилали за плодами та нектаром своїх легкокрилих слуг-янголів. Земля була теплою та квітучою і всім на ній знаходилося місце. Величезні багатоголові тварини годувалися травою, яка щедро росла під ласкавим сонцем. Безкрайні ліси шуміли листяними кронами вікових дерев, що обдувалися легким вітром.
Але одного разу боги підземних царств змовилися та наслали на сонце крижаний вихор. І згасло сонце, немов полум’я, залите зливою. Холод і темрява поширилися по всій землі. Льодом та снігом вкрилися зелені луги та гіллясті дерева. І гинуло багато звірів, а ті, що лишилися, почали жерти один одного, щоб вижити.
Довго терпіла Земля. Але одного разу повстав земний велетень — Кара-Даг, та виверглися з нього потоки гарячої лави. 12 днів та 12 ночей стікали вони по його схилах та зігрівали застиглу землю.
І послали боги небес на землю янголів з золотими амфорами. І черпали янголи карадазьку лаву та несли її до Сонця. І відігрілося згасле сонце, та запалало знов. І розтанула крига, та розцвіли луги, та безкрайні ліси знову потяглися до небес по всій землі.
Стих величний Кара-Даг, застигла лава. І виріс на його схилах виноград — на згадку про єднання гори та сонця. Багато століть по тому на цих землях з’явилися люди. Роками служили вони виноградним лозам, що ввібрали в себе сонце та вогонь землі. Та почали робити з виноградних ягід напій, подібний до лави, що зігріває землю. Ім’я цьому напою — коньяк. У подяку за свій порятунок сонце освятило його і тепер мерехтить в кожній його краплині, зігріваючи людей.
І лише янголи, як і раніше, спускаються з золотими амфорами на коктебельську землю та забирають до небес свою долю іскристого нектару, який багато тисячоліть не дає згаснути величезному коктебельському сонцю.
Кара-Даг — Чорна Гора
Вечорами розливалися в Отузькій долині чарівні трелі дівочих голосів. То співали вони свої прекрасні пісні, повертаючись з виноградних полів. Прямуючи додому, дівчата завжди з острахом озиралися на Кара-Даг — Чорну гору, що нависає над долиною та затуляє блакитне небо. У її надрах жило страшне чудовисько — одноокий велетень-людоїд.
Вдень він спав, але навіть його мирне хропіння було схоже на гуркіт грому, а коли він перевертався, гора тремтіла до самого підніжжя. Пізно ввечері, коли зовсім стемніє, велетень прокидався та вилазив з лігва. Виблискуючи оком, він починав оглушливо ревти, так що луна перекочувалася по Кримських горах.
Жителі села ховалися де могли, а чоловіки відводили до підніжжя Чорної гори бика або пару овець. Прив’язавши худобу на видному місці, вони йшли, а велетень заспокоювався до наступного вечора. Але в місяць весіль людоїд вимагав ще більшої жертви. Навіть десятка овець та биків не було достатньо. Він ревів цілу ніч, і від реву його тремтіли вікна та згасав вогонь у вогнищах. Потім він хапав величезні камені та скидав їх у долину. Скочуючись по схилах гори, вони перетворювалися на лавину, яка знищувала все на своєму шляху.
І тоді налякані люди вибирали одну з наречених та жертвували нею…
Багато років він володарював над Отузькою долиною, але люди терпіли. Ніхто з них не знав, як від нього позбавитися. Але одного разу сильний та сміливий юнак зважився кинути виклик чудовиську. Жителі села сміялися над ним, адже ніхто не вірив, що велетня можна винищити.
Дочекавшись місяця весіль, хлопець виконав свою клятву. Коли сонце зайшло, він попрямував до гори-велетня. Засутеніло, на темно-синьому небі з’явився великий місяць та покрив сріблястою лускою морську гладь. У селищі затихли людські голоси, бекання овець, мукання корів, тут і там спалахували вечірні вогники. Милуючись красою селища, хлопець згадав про свою кохану Ельбіс та заспівав старовинну пісеньку:
Любов — це пташка весни
Прийшла їй пора прилетіти.
Спитав я стару-гречанку,
Як пташку любові мені спіймати?
Гречанка відповіла так:
«Очима ти пташку лови,
Вона на вуста впаде
Та в серце проникне твоє…»
І тоді з ущелини з’явився велетень. Зачарований співом, він попросив юнака принести йому пташку любові і той погодився. Наступного вечора хлопець знову відправився на Кара-Даг, узявши з собою свою суджену.
Побачивши величезного велетня, нажахана Ельбіс зупинилася. Але, поглянувши на свого коханого, подолала страх та відважно зробила крок назустріч небезпеці. Вона звернулася до людоїда та попросила розплющити око поширше, щоб роздивитися пташку. Краса Ельбіс була настільки сліпучою, що велетень від подиву широко розкрив своє єдине око. А дівчина натягнула лук та пустила в око велетня, що світилося, кам’яну отруйну стрілу. Заволав велетень та рвонув було до смільчаків, щоб роздавити їх, але, нічого не бачучи, спіткнувся об камінь та зірвався в свою глибоку нору.
Від гніву велетня гора ворушилася, немов жива: величезні камені та навіть цілі стрімчаки відколювалися від неї та з шумом падали у море. Від його гнівного дихання плавилася земля та стікала зі схилів вогненними потоками крізь тріщини. Цілу ніч стояв над Кара-Дагом безперервний гул, вершина гори вивергала вогонь, дим та попіл. Зловісна чорна хмара затягла небо, блискали блискавки та гримів грім.
А на світанку випав дощ та все ущухло. Коли люди вийшли зі своїх сховищ, то завмерли від здивування. Чорної гори більше не існувало. На її місці піднялися до неба нові стрімчаки та химерної форми скелі, що нагадували диких звірів. Море вже більше не сердилося і ласкаво омивало прямовисні стіни скель, заливало численні бухти та печери і щось радісно бурмотіло.
Легенда про хліб
Колись ще давно на галицькій землі жив-панував король Данило. Був король багатий та мав власного майстра, який виготовляв йому срібні та золоті гроші. Майстер працював у залі, де була каса під суворим наглядом короля, який відкривав залу, аби майстер зайшов і мав змогу працювати, та зразу ж закривав за ним двері. Лише після роботи король власноруч випускав майстра із зали з касою. Так лише він знав про справжнє багатство Данила, і так розжився, що геть забув як це голодним бути, і каже королю:
Золото — то цар.
Ні, майстре, то хліб — усьому голова. — виправляє його Данило.
Та, ні золото та срібло. — сперечався з королем майстер.
Сперечалися чоловіки, аж поки королю це не обридло і не пішов він геть з майстерні. А наступного дня бачить Данило — а на стіні майстерні надпис: “Хліб — болото, а всьому голова — срібло й злото”.
На це король лише промовчав. А наступного ранку, як зазвичай, він привів майстра, замкнув його, а тут новини від гінця — ворог наближається, треба рушити у похід. Так Данило зібрав військо та відправився захищати рідний край, а от про майстра забув зовсім. А відчинити його ніхто не мав права, бо був такий наказ короля, інакше — смерть.
Минуло кілька місяців. Данило з військом повертаються додому, перемога дісталась їм. Але ні майстра, ні подарунка на честь перемоги, на який король так чекав, не було. І ось Данило згадав. Швидко зістрибує з коня та підбігає до каси, відчиняє, а там кістяки на купі золота — все, що залишилось від майстра. А на стіні золотом написано: “Срібло, золото — то болото, а хліб — цар”.
©
korysno.pro
