Кільчасті черви – Тип Кільчасті черви — Підцарство Багатоклітинні — Царство Тварини — СИСТЕМА ОРГАНІЧНОГО СВІТУ — Біологія. Комплексний довідник — підготовка до ЗНО та ДПА

Кільчасті черви — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до навігації Перейти до пошуку

?Кільчасті черви, кільчаки, аннеліди
Дощовий черв’як
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa) — Двобічно-симетричні (Bilateralia) — Первиннороті (Protostomia) Надтип: Лофотрохозої (Lophotrochozoa) Тип: Кільчасті черви (Annelida) (Lamarck, 1809)
Класи
Багатощетинкові черви (Polychaeta) Пояскові (Clitellata) Малощетинкові (Olychochaeta) Branchiobdellida П’явки (Hirudinea) Ехіури (Echiura) Сипункуліди (Sipuncula) †Machaeridia
Посилання

uk.wikipedia.org

Кільчасті черви — типи, будова, клас

Кільчасті черви за класифікацією належать до групи безхребетних тварин, типу первічноротих, що мають вторинну порожнину тіла (целом). Тип кільчастих черви (або кільчаки) включає 5 класів: пояскові хробаки (п’явки), Малощетинкові (дощовий черв’як), багатощетинкові (Нереїда, пескожіл) черви, мізостоміди, дінофіліди. До цього типу належать близько 18 тисяч видів хробаків. Вільноживучі кільчаки поширені по всій нашій планеті, вони живуть у прісноводних і солоних водоймах, грунті. Деякі представники кільчастих хробаків — ектопаразити і мутуалісти. Зустрічаються серед них кровоссальні, хижаки, фільтратори і падальщики. Важливе біологічне значення мають аннелиди, які переробляють грунт. До цієї групи належать характерні представники кільчаків — Малощетинкові черви і п’явки. Аерацію і розпушування 1 кв.м грунту здійснюють у середньому від 50 до 500 кільчаків. Різноманіттям відрізняються морські форми кільчастих хробаків, які зустрічаються на різних глибинах і на всій території Світового океану. Вони грають важливу роль в харчових ланцюжках морських екосистем. Кільчасті черви відомі з середнього кембрійського періоду. Вважається, що вони походять від нижчих плоских хробаків, тому що певні особливості їх будови свідчать про подібність цих груп тварин. Багатощетинкових черв’яків виділяють як основний клас типу кільчастих. Від них пізніше в ході еволюції у зв’язку з переходом до наземного і прісноводного способу життя відбулися малощетинкових, які дали початок п’явок. Всі кільчасті черви мають характерну будову. Основна характеристика: їх двосторонньо-симетричне тіло можна умовно розділити на головний лопать, сегментований тулуб і задню (анальну) лопать. Число сегментів тулуба може сягати від десятків до декількох сотень. Розміри кільчастих хробаків варіюють від 0,25 мм до 5 м. На головному кінці кільчакі розміщені органи чуття: очі, нюхові клітини і війчасті ямки, що реагують на дію різних хімічних подразників і сприймають запахи, а також органи слуху, що мають будову подібно локатора. Органи почуттів можуть бути розташовані і на щупальцях. Тіло кільчастих хробаків розділене на сегменти у вигляді кілець. Кожен сегмент в певному сенсі являє собою самостійну частину цілого організму, так як цілому (вторинна порожнина тіла) розділений перегородками на сегменти відповідно до зовнішніми кільцями. Тому цього типу присвоєно таку назву — «кільчасті черви». Значення такого поділу тіла величезна. При пошкодженні черв’як втрачає вміст декількох сегментів, решта залишаються збереженими, і тварина швидко регенерує. Метамерія (сегментація) внутрішніх органів, і відповідно, систем органів кільчастих червив обумовлена сегментацією їхніх тіл. Внутрішнім середовищем організму кільчаків є целомична рідина, яка заповнює цілому в шкірно-м’язовому мішку, що складається з кутикули, шкірного епітелію і двох груп м’язів — кільцевих і поздовжніх. У порожнині тіла підтримується біохімічне постійність внутрішнього середовища, і можуть реалізуватися транспортна, статева, видільна, опорно-рухова функції організму. У більш давніх багатощетинкових черв’яків на кожному сегменті тіла є параподії (парні примітивні кінцівки зі щетинками). Одні види хробаків пересуваються за рахунок скорочення м’язів, а інші, використовуючи параподії. Ротовий отвір знаходиться на черевній стороні першого сегмента. Травна система кільчастих хробаків наскрізна. Кишечник поділяється на передню, середню і задню кишку. Кровоносна система кільчастих хробаків замкнута, складається з двох основних судин — спинного і черевного, які з’єднані між собою кільцевими судинами зразок артерій і вен. Кров хробаків цього типу може бути різного кольору у різних видів: червона, зелена або прозора. Це залежить від хімічної структури дихального пігменту в крові. Процес дихання здійснюється всією поверхнею тіла хробака, але у деяких видів хробаків вже є зябра. Видільна система представлена парними протонефридії, метанефридії або міксонефрідіямі (прообрази нирок), наявними в кожному сегменті. Нервова система кільчастих червив включає великий нервовий ганглій (прообраз головного мозку) і черевну нервову ланцюжок з більш дрібних гангліїв в кожному сегменті. Більшість кільчастих хробаків роздільностатеві, але в деяких вдруге розвинувся гермафродитизм (як у дощового хробака і п’явки). Запліднення здійснюється всередині організму або в зовнішньому середовищі. Значення кільчастих хробаків дуже велике. Слід відзначити їх важливу роль у харчових ланцюгах в природному середовищі існування. У господарстві люди стали використовувати морські види кільчаків як кормову базу для вирощування цінних промислових видів риб, наприклад осетрових. Дощовий черв’як здавна використовується як наживки при риболовлі, як корм для птахів. Користь від дощових черв’яків величезна, так як вони аєрують і розпушують грунт, що збільшує врожаї сільськогосподарських рослин. У медицині широко застосовуються п’явки при гіпертонії, підвищеного згортання крові, тому що вони виділяють особливу речовину (гірудин), що володіє властивістю зменшувати згортання крові і розширювати кровоносні судини.

ogivotnich.ru

Кільчасті черви, особливості їхньої життєдіяльності й поширення » mozok.click

Основні поняття й ключові терміни: КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ. Кровоносна система. Зябра кільчаків. Метанефридії.

Пригадайте! Що таке вторинна порожнина тіла?

Поміркуйте

1. Спіробранхус велетенський схожий на новорічну ялинку, але це не рослина, а багатощетинковий черв’як з родини Сабеліда.

2. Кальмарочерв’як — морський багатощетинковий черв’як з дуже довгими параподіями, знайдений у 2010 році неподалік від берегів Індонезії.

3. Паральвінела — глибоководний кільчастий черв’як, який є дуже те-плолюбивою твариною. Живе в термальних джерелах на дні Тихого океану при температурі від +40 °С до +50 °С.

4. Австралійський пурпуровий черв’як виростає у довжину до 3 м. Має потужні щелепи й сильні м’язи, що робить його одним із найнебез-печніших хижаків океану.

Які ж особливості дозволяють кільчастим черв’якам ставити такі рекорди серед тваринного світу?

ЗМІСТ

Чому в кільчастих червів обмін речовин ефективніший, ніж у — інших червів?

Кільчасті черви мають ще одну прогресивну ознаку — тришаровість. Це поняття вказує на те, що їхні зародки вже мають, окрім екто- й ентодерми, й третій зародковий шар — мезодерму. Із клітин мезодерми розвиваються органи кровоносної, видільної, статевої систем, а також -м’язи й стінки порожнини тіла.

Оскільки порожнина тіла кільчастих червів сегментована, у них сегментуються й системи органів — рухова, кровоносна, нервова, видільна, статева. І така почленованість суттєво позначається, у першу чергу, на їхньому обміні речовин.

Через ускладнення будови та збільшення активності у кільчастих червів уперше з’являється замкнена кровоносна система, тобто кров не виливається в порожнину тіла. Система складається зі спинної й черевної кровоносних судин, розгалуження яких у кожному сегменті дають капілярні сітки для обміну речовин. Рух крові здійснюється

швидким скороченням кільцевих судин, хоча серця в них немає. Кровоносна система забезпечує швидке транспортування речовин і газів та здійснює ефективний захист. Кров у одних видів червона, у інших зелена або безбарвна.

У кільчаків з’являються органи дихання — зябра, але їх мають лише водяні кільчасті черви. Це тонкостінні вирости тіла з густою сіткою капілярів, що можуть розташоватись на сегментах голови, тулуба, хвоста. Але в більшості видів газообмін здійснюється через покриви сегментів тіла, залози яких виділяють слиз. Кисень потрапляє в судини, і кров розносить його по всьому організму.

Виділення здійснюється багатьма видільними трубочками (метане-фридіями), що розташовані попарно в кожному сегменті тіла. Ці трубки на внутрішньому кінці мають лійки, через які збираються рідкі продукти обміну з порожнини тіла, а протилежним кінцем відкриваються назовні.

Отже, ефективність обміну речовин кільчастих червів пов’язана з удосконаленням процесів транспорту речовин,дихання та виділення.

Як позначається на життєдіяльності кільчаків їхня здатність активно рухатися?

Здатність активно переміщуватися в просторі розширила перелік можливих способів живлення. Серед кільчаків є рослиноїдні, хижаки, детритофаги, які споживають органічні рештки, кровосисні види, паразити. Перетравлювання їжі відбувається в наскрізному кишечнику, у якому вже розрізняють певні відділи: рот, глотку, стравохід, середню кишку й задню кишку з анальним отвором. Тому кожний відділ кишечника виконує свою функцію ефективніше. Захоплена ротом їжа потрапляє в глотку. Навколо рота в багатьох кільчаків є щупальця, які можуть утворювати апарат для збирання органічних часток, захоплення здобичі, дихання. У хижих кільчаків у глотці розташовані сильні хітинові щелепи й зубчики, що робить цей відділ потужним знаряддям нападу й захисту. А в певних видів п’явок частина глотки й стравоходу перетворилась у мускулистий хоботок, здатний руйнувати покриви жертви. Стравохід має м’язи для проштовхування їжі в середню кишку, де відбувається перетравлювання. У рослиноїдних можуть бути воло й один або декілька шлуночків. Неперетравлені рештки збираються в задній кишці й видаляються через анальний отвір.

Для тварин, здатних активно переміщуватись, важливе значення мають усі види чуттів: зір, слух, нюх, смак, дотик. У багатьох кільчастих червів є очі, що знаходяться не лише на голові, але й на тулубі та хвості. Органи слуху добре розвинені, побудовані за принципом локаторів. Наявні також смакові рецептори та нюхові клітини, які розкидані по всьому тілі й визначають склад середовища.

Інформація від органів чуття надходить до нервової системи. У кільчаків ця система вузлового типу. Вона представлена навкологлотковим кільцем (2) із збільшеними нервовими вузлами («головний мозок») (1), парними нервовими стовбурами (4) й нервовими вузлами (3) та нервами (5), що відходять у кожному сегменті до різних органів. Узгодженість рухів черв’яка забезпечують нервові вузли — по два в кожному сегменті, які зливаються й утворюють черевний нервовий ланцюжок. Така будова дозволяє краще й швидше відповідати на подразнення середовища й регулювати процеси життєдіяльності.

Отже, здатність до активного руху пов’язана з живленням та удосконаленням травної системи, органів чуттів і нервової системи.

Які особливості розмноження й поширення кільчастих червів?

По-різному відбувається розмноження кільчаків. Як і в інших безхребетних, воно може бути нестатеве й статеве. Нестатеве розмноження властиве здебільшого для водяних червів і відбувається кількома способами. У процесі впорядкованого чи невпорядковано-го поділів тіло черв’яка поділяється на декілька однакових чи різних частин, кожна з яких добудовує собі передній або задній кінець. В окремих представників тіло може розпадатися на кілька фрагментів, кожен із яких стає цілим черв’яком. Цей спосіб називається фрагментацією. Отже, у таких червів добре виражена регенерація, але в п’явок ця здатність втрачена. При статевому розмноженні в кільчаків спостерігаємо як роздільностатевість, так і гермафродитизм. Після запліднення з яйця виходить личинка або з’являються маленькі черв’ячки.

Завдяки покращенню відтворення собі подібних, кільчасті черви населяють моря й прісні водойми по всій глибині, а також — вологий ґрунт та живі організми як середовища існування. Більшість кільчаків веде придонний спосіб життя, мешкає в прибережній смузі. Проте є й такі, що опускаються на глибину 1 000 м, а деякі -8 000 м.

Отже, підвищення організації кільчастих червів сприяло урізноманітненню способів розмноження та розширенню місць існування.

ДІЯЛЬНІСТЬ

Навчаємося пізнавати

На малюнку зображені такі елементи будови: глотка, кільцеві суди-ни-«серця», стравохід, воло, шлунок, спинна кровоносна судина, рот, навкологлоткове нервове кільце, черевний нервовий ланцюжок, кишка, черевна кровоносна судина. Визначте належність названих утворів до певних систем органів, укажіть цифру, якою вони позначені на малюнку, та стисло сформулюйте значення для організму. Заповніть таблицю.

Таблиця 4. БУДОВА КІЛЬЧАСТИХ ЧЕРВ’ЯКІВ

Біологія + Техніка

Локатор — технічний пристрій для визначення розташування об’єктів у середовищі. Ідею локатора людина запозичила у тварин. Явище радіолокації використовують дельфіни, землерийки, кажани, кити, стрижі-салан-гани та ін. Термолокатори є в щитомордників, у водяних мокасинових змій, у пітонів, гримучих змій. Електролокатори є в риб, наприклад, у морміруса, електричного вугра.

А який принцип дії локаторів? Як Ви думаєте, у яких кільчастих червів краще розвинені органи слуху — у водних, наземних чи ґрунтових?

РЕЗУЛЬТАТ

Оцінка	Запитання для самоконтролю
1-6	1. Яка кровоносна система в кільчаків? 2. Як називаються органи дихання в багатьох кільчаків? 3. Яка особливість виділення у кільчаків? 4. Назвіть відділи кишечника кільчаків. 5. Які органи чуттів розрізняють у кільчастих червів? 6. Назвіть середовища існування кільчаків.
7-9	7. Чому в кільчастих червів обмін речовин ефективніший, ніж у інших червів? 8. Які особливості кільчастих червів зумовлені їхньою здатністю до активного переміщення? 9. Які особливості поширення й розмноження кільчастих червів?
10-12	10. На прикладі дощового черв’яка дайте характеристику особливостей кільчастих червів.

 

Це матеріал з підручника Біологія 7 клас Соболь

 

mozok.click

Кільчасті черви, особливості їхньої будови » mozok.click

Основні поняття й ключові терміни: КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ. Сегменти. Шкірно-м’язовий мішок. Вторинна порожнина тіла.

Пригадайте! Що таке двобічна симетрія?

Поміркуйте

Відсік судна — це простір у корпусі, відмежований теплоізоляційними чи водонепроникними перегородками. А чому корпус сучасних морських суден, підводних човнів, космічних кораблів поділений перегородками на відсіки? Які тварини підказали людині цей принцип побудови кораблів, апаратів?

ЗМІСТ

Які особливості будови кільчастих червів?

Кільчасті черви, порівняно з плоскими та круглими червами, які також належать до справжніх багатоклітинних тварин, мають вищу організацію. Щоб зрозуміти особливості їх будови, розгляньте представників кільчастих червів: дощового черв’яка, нереїса зеленого та п’явку медичну.

У кільчастих червів тіло поділене на сегменти, схожі на кільця, звідки й їхня назва. У тілі кільчастих червів уже розрізняють три відділи: передній кінець (голова), тулуб і задній кінець. На передньому кінці розташовуються передротова лопать і перший сегмент із ротом. У п’явок на голові є присоска. Тулуб має різну кількість сегментів, від декількох одиниць до декількох сотень. Останній сегмент заднього кінця — анальна лопать. Завдяки поділу на сегменти, тіло є гнучким.

Зовнішнє кільцювання збігається з розташуванням поперечних перегородок всередині тіла. У кожному сегменті повторюються певні елементи будови (наприклад, щетинки, нервові вузли). Це часто рятує кільчаків від загибелі, коли пошкоджується один сегмент, інші, відокремлені від нього, продовжують функціонувати.

Тіло кільчастих червів має двобічну симетрію, й у ньому вже можна розрізнити передній та задній відділи, праву й ліву, верхню й нижню частини. Такий тип симетрії притаманний тваринам, здатним активно рухатись.

Тіло кільчастих червів вкрите ззовні тонкою й дуже чутливою «шкірою», під якою розташовані м’язи. Сукупність цих органів й утворює шкірно-м’язовий мішок, який у кільчаків розвинений краще, ніж у плоских і круглих червів. Він складається з одного шару епітелію та двох шарів м’язів: кільцевих та поздовжніх. Завдяки кільцевим м’язам тіло подовжується та стає тоншим, завдяки поздовжнім -укорочується й потовщується.

Характерною особливістю кільчаків є наявність вторинної порожнини тіла. Вона відрізняється від первинної порожнини тіла круглих червів тим, що має власні стінки з епітеліальної тканини. Порожнина містить рідину, яка є гідравлічним скелетом для опори, здійснює транспорт речовин, є середовищем для дозрівання статевих продуктів.

Отже, КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ — це справжні багатоклітинні тварини, у яких:

1) тіло поділяється на кільця; 2) є двобічна симетрія тіла;

3) наявний шкірно-м’язовий мішок; 4) є вторинна порожнина тіла.

Як рухаються кільчасті черви?

Ще однією характерною особливістю кільчаків є особливі органи руху. Вони розташовані з боків кожного сегмента й називаються параподіями, що в перекладі з грецької означає «подібні до ніг». Ці органи є виростами сегментів тіла з щетинками. Найкраще розвинені ці органи руху в багатощетинкових червів, один з яких зображений на ілюстрації. Це морська миша, або афродіта. У дощових черв’яків залишаються лише щетинки. А п’явки позбавлені і параподій, і щетинок.

 

Рухаються кільчасті черви двома способами: хвилеподібно вигинаються або поперемінно то скорочують, то видовжують своє тіло. Упорядковане скорочення кільцевих і поздовжніх м’язів контролюється вузловою нервовою системою, яка в кожному сегменті має для цього парні нервові вузли. У рухах беруть участь і допоміжні придатки — щетинки, які розташовані поодиноко або пучками у вигляді правильних поздовжніх рядів. Щетинки мають різну форму, це залежить від місця проживання.

У червів, які живуть на поверхні ґрунту, щетинки гострі, наче колючки троянд, а можуть бути загостреними, як гарпун, та ще й отруйними. У червів, які живуть

у ґрунті, щетинки наче списи чи клинки. А в мешканців нірок щетинки подібні до гачків. У переміщенні п’явок важливу роль відіграють передня й задня присоски. Поперемінне присмоктування до підводних предметів забезпечує «крокуючий» рух.

Для полегшення руху, особливо у ґрунтових червів, багаточисельні слизові залози виділяють слиз. Є в покривах і епітеліальні клітини, що виділяють назовні речовину для утворення тоненької щільної кутикули, що захищає тіло від механічних пошкоджень.

Отже, прогресивним надбанням кільчастих червів є розвинений м’язовий рух, який може здійснюватися за допомогою особливих органів руху — параподій із щетинками або самих щетинок.

ДІЯЛЬНІСТЬ

Лабораторне дослідження ЗОВНІШНЯ БУДОВА ТА РУХ КІЛЬЧАСТИХ ЧЕРВІВ (на прикладі дощового черв’яка або трубочника)

Мета: розвиваємо уміння виділяти істотні ознаки зовнішньої будови кільчастих червів, спостерігати й описувати рух кільчастих червів.

Обладнання та матеріали: живі черви, лінійка, аркуші паперу, лупа ручна.

Хід роботи

1. Розглядаємо дощового черв’яка за допомогою лупи. Визначаємо розташування таких частин тіла: головна лопать, сегменти тулуба, поясок, анальна лопать. Замальовуємо дощового черв’яка й позначаємо частини тіла.

2. За допомогою лінійки вимірюємо довжину тіла дощового черв’яка. Порівнюємо свої результати вимірювання з результатами інших учнів і визначаємо середню довжину тіла дощового черв’яка.

3. Визначаємо спинну й черевну частини тіла.

Чим вони відрізняються і чому?

4. Визначаємо, на якому кінці тіла розташований поясок. Скільки сегментів його утворює і який характер має його поверхня?

Яке значення має для черв’яка цей поясок?

5. Розглядаємо черевну частину тіла черв’яка й визначаємо кількість щетинок на одному сегменті та характер їхнього розташування на тілі. Їх можна відчути, провівши змоченим у воді пальцем по боках і по черевній стороні тіла черв’яка, від заднього кінця до переднього.

6. Покладемо черв’яка на аркуш паперу та проаналізуємо характер його руху. Якою є послідовність скорочень його тіла? Які особливості будови допомагають йому пересуватися?

7. Формулюємо висновок зі своїх спостережень, відповівши на основне запитання нашого дослідження: які ознаки зовнішньої будови дощового черв’яка пов’язані з його способом життя?

Біологія + Сільське господарство

Червоний каліфорнійський черв’як (Eisenia fetida) — вид дощових черв’яків. Ці створіння переробляють органічні відходи на біогумус. Цінність цього добрива полягає в тому, що вирощена на ньому продукція є екологічно чистою. За своїми властивостями біогумус значно переважає компости й у 8-10 разів гній тваринного походження, підвищує врожайність картоплі та овочів на 30-50 %, фруктів і ягід — на 25-40 %, технічних, зернових, кормових культур — на 20-40 %. Нині є ферми з розведення цих черв’яків, а саме вирощування називається вермикультурою. За якими ознаками можна відрізнити каліфорнійського черв’яка від дощового черв’яка звичайного?

Біологія + Англійська мова

Плавальниця зеленобомбова (Swima bombiviridis) — новий вид кільчастих червів, відкритий у 2009 році біля тихоокеанського узбережжя США. Плавальниці — це невеликі, завдовжки від 18 до 93 мм worms. Вони, хвилеподібно вигинаючись, вільно плавають у товщі water за допомогою параподій. Ці організми поєднали здатність до вільного swimming і автотомії, викидаючи «green bombs». У момент небезпеки від body плавальниць відшнуровуються заповнені рідиною сферичні утвори. Вони інтенсивно shine green кольором упродовж декількох seconds, після чого повільно згасають. Цих animals знайшли морські біологи зі США та Швеції, використавши пристрої ROV — remotely operated vehicle. Перекладіть англійські терміни, використані у тексті. За допомогою словника з’ясуйте, що таке автотомія?

РЕЗУЛЬТАТ

Оцінка	Запитання для самоконтролю
1-6	1. Назвіть визначальні ознаки будови кільчастих червів. 2. Дайте визначення поняття «кільчасті черви». 3. Наведіть приклади кільчастих червів. 4. Назвіть органи руху більшості кільчастих червів. 5. Які способи руху в кільчаків? 6. Для чого щетинки кільчастим червам?
7-9	7. Яку будову має шкірно-м’язовий мішок кільчастих червів? 8. Яке значення для життєдіяльності кільчаків має їхня порожнина тіла? 9. Як рухаються кільчаки?
10-12	10. Які ознаки зовнішньої будови кільчаків пов’язані з їх способом життя?

 

Це матеріал з підручника Біологія 7 клас Соболь

 

mozok.click

Кільчасті черви

Реферат

На тему:

Кільчасті черви

План

1. 
   Кільчасті черви. Будова і їх життєва функція.
   
2. 
   Багатощетинкові черви. Підклас. Рухливі і Сидячі.
   
3. 
   Малощетинкові черви.
   

1. Тип кільчасті черви, або Анеліни annelides

Всього відомо близько 8000 видів анелід, з них у фауні СРСР – понад 1000 видів, на Україні — близько 300. Це найбільш високоорганізовані, в основному вільноживучі черви. Розміри варію­ють від 0,5 мм до 3 м (рис. 31). Населяють моря, прісні водойми, а також вологий грунт. Більшість анелід, жителів гідросфери, ве­дуть придонний спосіб життя, трапляючись у прибережній смузі. Проте є й такі, що опускаються на глибину 1000 м, а деякі—до 8000 м. Бентосні кільчасті черви повзають по дну або зариваю­ться в мул або пісок; є серед них і сидячі форми. Порівняно неба­гато видів веде вільноплаваючий спосіб життя, входячи до скла­ду планктону. Невелика кількість анелід (п’явки) є ектопарази­тами тварин і людини.

Т
Різні види анелід:

а – піскожил, б – нереїд; в – дощовий черв’як; г – медична п’явка.
іло анелід складається з головної лопаті, сегментованого тулуба і задньої анальної лопаті. Сегменти тулуба подібні між собою (гомономна сегментація). Шкіряно-м’язовий мішок розвинений набагато краще, ніж у, плоских і круглих червів. Тіло вкрите одношаровим епітелієм, що виділяє тонку кутикулу. Під нею розташовані два шари добре розвинених м’язів: кільце­вих і поздовжніх. У рухах беруть участь і допоміжні придатки: щетинки та параподії. Щетинки розташовані поодиноко або пучками правильними поздовжніми рядами. Парайодії явля­ють собою бічні вирости тіла з добре розвиненою мускулатурою і пучками щетинок. Розташовані по боках кожного сегмента, крім головного і заднього відділів. Розчленованість тіла на сегменти, наявність добре розвинених м’язів, параподій і щетинок забезпе­чують різноманітні рухи цих тварин у воді, на поверхні землі та в грунті.
Рис. 32. Поперечний розріз дощового черв’яка: 1- кутикула: 2 — епідерміс: З — кільцеві м’язи; 4 — поздовжні м’язи; 5 — целомічний епіте­лій; 6— целом; 7 — щетинки; 8 — метанефридій: 9 — черевний нервовий ланцюжок; 10 — че­ревна кровоносна судина; 11 — кишка; 12 — тифлозоль; 13 — спинна кровоносна судина.

Прогресивного розвитку набуває нервова система. Вона представлена надглотковими та підглотковими нервовими вузлами (гангліями), що, з’єднуючись між собою, ут­ворюють навкологлоткове нервове кільце, і черевним нервовим ланцюжком із посегментно розташованими гангліями, від яких відходять нерви до різних органів. В анелід як вільноживучих тварин дю.бре розвинені органи чуття. У багатьох із них є очі, ідо знаходяться не лише на голові, але й на тулубі та хвості. Наявні також смакові рецептори та нюхові клітини, які приймають запахи та інші хімічні подразники. Добре розвинені органи слуху, побудовані по тину локаторів. У примітивних кільчаків є статоцисти.

Завдяки розвитку різноманітних органів чуття анеліди діста­ють різноманітну інформацію про зміни в навколишньому середо­вищі та переробляють її в головних гангліях. Це значно збільши­ло активність червів і визначило складніші форми їх інстинктив­ної поведінки. Кільчаки краще, ніж інші черви, можуть утворювати тимчасові зв’язки і здатні переробляти їх по типу умовних рефлексів.

Кільчастим червам властива вторинна порожнина тіла, або цело м. Це порожнина між стінками тіла і внутріш­німи органами, яка розвивається з мезодерми і обмежована влас­ним целомічним епітелієм. У кільчаків целом розділений перего­родками на сегменти. Целом властивий усім іншим тваринам, що за систематикою йдуть за анелідами. Вторинна порожнина ви­повнена рідиною, за своїм хімічним складом близькою до мор­ської води. Целомічна рідина виконує ряд функцій: служить «гід­равлічним скелетом», завдяки її руху переносяться поживні речовини, кисень, вуглекислий газ, продукти обміну речовин. Внутрішні перегородки захищають організм при пораненнях і розривах тіла. Кільчастим червам властиве явище регенерації.

Травна система анелід також досконаліша. У них кра­ще виражений поділ травної системи на різні відділи, кожний із яких виконує свою функцію. Травна трубка, як правило, пряма і поділена на такі відділи: ротова порожнина, глотка, стравохід, який розширюється у воло, мускульний шлунок, середня кишка, задня кишка, що закінчується анальним отвором. У глотку і стравохід відкриваються протоки залоз, секрет яких сприяє пере­робці їжі. Стінки середньої кишки мають залозисті клітини, які виробляють травний фермент. Інші клітини всмоктують пере­травлену їжу.

Органи виділення — метанефридії (гр. meta — після, nephros — нирка) — служать для виділення продуктів обміну ре­човин. Вони розпочинаються лійкою в порожнині тіла; від лійки йде звивистий канал, який відкривається назовні в наступному сегменті. Метанефридії розташовані метамерно: у кожному сег­менті їх по два.

У кільчаків у зв’язку з ускладненням будови та збільшенням активності розвинулась кровоносна система. Здебільшого вона замкнена, тобто кров рухається по судинах, не виливаючись у порожнину тіла. Основні судини — спинна та черевна — посег-ментно з’єднані кільцевими. Серед них виділяються своєю тов­щиною пульсуючі судини, які оточують стравохід і виконують роль сердець. Кровоносна система виконує функції транспорту по­живних речовин та газів, а також захисну (фагоцити крові захоп­люють бактерій, інородні тіла тощо).

В анелід порівняно з іншими червами спостерігається інтен­сифікація обміну речовин і дихання. Обмін газів в основному відбувається через шкіру, проте багато морських форм мають зябра.

За способом розмноження кільчасті черви або різноста­теві, або ж гермафродити. Розмноження здебільшого статеве, іно­ді безстатеве— шляхом брунькування або поділом.

Розвиток прямий або з метаморфозом.

2._. КЛАС БАГАТОЩЕТИНКОВІ ЧЕРВИ, АБО ПОЛІХЕТИ,—POLYCHAETA

Це найчисленніший клас анелід (понад 5000 видів, близько 130 видів живе у водоймах України). Здебільшого поліхети — жи­телі морських водойм (населяють весь Світовий океан) і лише зрідка — солонуватих і прісних водойм. Окремі представники ве­дуть паразитичний спосіб життя. І Найхарактернішою ознакою багатощетинкових є наявність на кожному сегменті по парі параподій із пучками щетинок. Параподії — це зачатки кінцівки, які вперше серед безхребетних з’явилися у поліхет.

На параподіях у багатьох видів поліхет містяться розгалужені зябра. Всі поліхети роздільностатеві, розвиток із перетворенням; личинка — вкрита війками трохофора веде планктонний спосіб життя. Тривалість життя поліхет —2—3 роки. Багато поліхет гине » під час розмноження, оскільки виведення статевих продуктів у них пов’язане із розривами стінок тіла.

Цей клас поділяють на два підкласи: Рухливі і Сидячі. Перші за допомогою параподій активно переміщуються по дну, плава­ють, енергійно проникають у грунт. У них добре розвинений го­ловний відділ з очами та іншими органами чуття. За способом живлення вони найчастіше хижаки.

Сидячі форми живуть переважно в трубках, утворених із ре­човин, що виділяються їхньою шкірою, та піщинками, уламками черепашок, грудочками мулу. Іноді ці трубочки майже повністю занурені в грунт, з якого вистиркається лише передня частина тіла з численними щупальцеподібними відростками, що утворю­ють ловильний апарат. Головний відділ розвинений слабко або ре­дукований. Параподії також розвинені слабко.

До підкласу Рухливих належать нереїди, які зустрічаються у всіх морях Радянського Союзу, в тому числі в Чорному та Азов­ському.

У 1939—1941 pp. під керівництвом академіка Л. О. Зенкевича (1889—1970) були проведені роботи по переселенню нереїд із Азовського моря в Каспійське. Акліматизація пройшла успішно і сприяла зростанню харчових ресурсів Каспію. Живлячись дет­ритом (рослинними рештками), нереїди включають у харчові лан­цюги мул, який раніше «мертвим капіталом» лежав на дні Кас­пійського моря. Самі ж вони мають високу калорійність (1 г сухої речовини містить до 5000 кал) і становлять основну кормову, базу для осетрових риб. Осетер і севрюга майже повністю жив­ляться нереїсом.

До підкласу Сидячих належать піскожили (рис. 35), що зустрі­чаються в північних і далекосхідних морях, а також у Чорному морі. Усі види піскожилів живуть на літоралі, найчастіше на пі­щаних мілинах, зариваючись у грунт на глибині до 20—30 см. Вони викопують дугоподібні нірки з двома отворами на поверхні грунту. Піскожил захоплює і проковтує пісок разом із органічни­ми рештками, якими він живиться. Пісок проходить крізь кишки і викидається ззаду. Тому біля рота піскожила на поверхні грун­ту утворюється лійка, а позаду його тіла — конусоподібні купки землі. У лійку потрапляють гниючі рослинні рештки, якими він живиться. Коли піскожил викидає з нірки чергову порцію піску, його можуть схопити риби. Проте жертвує він лише своїм хво­стом, який через деякий час регенерує.

3. КЛАС МАЛОЩЕТИНКОВІ ЧЕРВИ, АБО ОЛІГОХЕТИ,—OLIGOCHAETA

Клас об’єднує близько 2500 видів.

«Більшість олігохет живе в грунті суходолу, інші — в грунті дна прісних водойм та морів.

Розміри цих тварин — від кількох долей міліметра до 30— 40 см; деякі тропічні земляні черви мають довжину 2,5 м.

У зв’язку із життям у грунті в малощетинкових червів зникли параподії, а збереглися лише щетинки, кількість яких на кожному сегменті невелика. На відміну від поліхет головний відділ цих тварин розвинений слабко і позбавлений додаткових виростів.

Дихання відбувається через шкіру.

Характерною ознакою олігохет є наявність пояска на кількох сегментах переднього кінця тіла. Всі вони — гермафродити, за­пліднення перехресне, внутрішнє. Розвиток прямий. Яйця ці тва­рини відкладають у кокон, що утворюється з речовини, яку виді­ляє поясок.

Типовим представником класу є звичайний дощовий черв’як який належить до родини люмбрицид. Він поширений по всій Європі від Атлантичного узбережжя до Уралу. Довжина дорослого дощового черв’яка від 15 до 30 см. На півдні України він досягає більших розмірів. Пересуванню в грунті сприяє ви­довжене, сегментоване, загострене з обох кінців тіло. Спрямова­ні назад щетинки (по 8 на кожному сегменті) дають можливість чіплятися за найменші нерівності грунту. Слиз, що виділяється шкірними залозами, зменшує тертя тіла черв’яка об грунт, пере­шкоджає його висиханню (отже, сприяє диханню, бо дихає чер­в’як через шкіру), дає антибіотичні властивості.

У зв’язку з життям у грунті в дощових червів спростився ре­цепторний апарат. У зовнішніх покривах тіла розташовані різноманітні чутливі клітини, які сприймають світлові, хімічні, механічні подраз­нення. Найчутливіший передній кінець тіла. Будь-який шкідливий або неприємний вплив факто­ра навколишнього середо­вища зумовлює у дощо­вого черв’яка захисну реакцію: заривання в землю, скорочення тіла, виділення на поверхні шкіри слизу. Наприклад, від яскравого світла дощовий черв’як ховається в нірку; на слабке світло він реагує позитивно (ру­хається до джерела світла). Із незвичного для нього субстрату (паперу, скла) намагається пере­повзти на грунт. Їжу до­щові черви знаходять за допомогою хеморецепторів. Вони можуть сприймати обриси і розташування оточуючих їх предметів (під час повзання по землі).

В умовах експерименту дощові черви здатні до зміни приро­дженої поведінки на основі вироблених у них умовних рефлексів.

У грунті дощові черви риють глибокі ходи до 2 м від поверхні землі. У теплу і вологу погоду вони вночі виповзають із своїх ні­рок, відшукують сире опале листя, напівзгнилі травинки, все це затягують у нірки. Отже, дощові черви — типові сапрофаги. За­ковтують вони і землю, яку можна завжди побачити у їхніх киш­ках. Органічні речовини грунту, перегній використовуються як їжа, піщинки сприяють подрібненню і перетиранню рослинних ча­сточок. Перероблений грунт черви викидають на поверню у вигля­ді характерних купок — капролітів. Поява таких купок навесні свідчить про початок діяльності червів. Підраховано, що за добу кожен черв’як пропускає крізь свої кишки таку кількість землі, що дорівнює масі його тіла. Зимують черви у нижній частині своїх ходів, нижче глибини промерзання грунту. Відомі випадки, коли знаходили живих червів у кусочках льоду; це вказує на їх високу життєстійкість і здатність переносити несприятливі умови. При пересиханні грунту під час літньої посухи черви також опу­скаються у глибокі його горизонти.

Дощові черви відіграють величезну роль у процесах ґрунто­утворення, на що вперше вказав Ч. Дарвін (1881). Вони склада­ють від 50 до 96 % всієї біомаси ґрунтових безхребетних. На од­ному гектарі землі буває від 500 тис. до 2 млн. дощових червів, які переробляють і переміщують щодоби близько чверті тонни грунту. За рік один дощовий черв’як масою 0,52 г пропускає крізь свої органи травлення в середньому 400—500 г суміші із рослинних решток і мінеральних часток землі. Роблячи свої ходи, дощові черви розпушують грунт, сприяють його аерації і проник­ненню води. Затягуючи в нірки листя і рослинні рештки, вони удобрюють грунт. Капроліти цих тварин сприяють поліпшенню структури грунту. До цього ж грунт, який пройшов крізь кишки дощових червів, змінює свій хімічний склад: у ньому збільшує­ться вміст магнію, кальцію, аміаку, нітратів, фосфорної кислоти. При цьому нейтралізуються шкідливі грунтові кислоти.

Оскільки дощові черви відіграють першочергову роль у ґрун­тоутворенні, підвищенні родючості грунту, їх треба охороняти. При проведенні зоологічної меліорації їх вносять у бідні на чор­нозем грунти, а також під ліси в тих зонах, де ці тварини у при­роді не зустрічаються (сухих степах, напівпустинях).

ua-referat.com

КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ | Біологія

ТЕМА 1 РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИН

Кільчаки, або Анеліди (від лат. Annelus – кільце) – це найбільш організована група серед усіх червів Землі.

“Життя тварин”

&9. КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

Основне поняття: КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ

Пригадайте! Що таке двобічна симетрія?

Поміркуйте

Відсік судна – це простір у корпусі, відмежований теплоізоляційними чи водонепроникними перегородками. А чому корпус сучасних морських

суден, підводних човнів, космічних кораблів поділений перегородками на відсіки? Які тварини підказали людині цей принцип побудови кораблів, апаратів?

Iл. 31. Відсіки морською судна і космічного апарата

ЗМІСТ

Які визначальні ознаки будови кільчастих червів?

Кільчасті черви, порівняно з плоскими та круглими червами, які також належать до справжніх багатоклітинних тварин, мають вищу організацію. Щоб зрозуміти особливості їх будови, розгляньте представників кільчастих червів: черв’яка дощового, нереїса зеленого та п’явку медичну.

Iл. 32. Кільчасті черви: 1 – черв’як дощовий, 2 – нереїс зелений, 3 – п’явка медична

У кільчастих червів тіло поділене на сегменти, схожі на кільця, звідки й їхня назва. У тілі кільчастих червів уже розрізняють три відділи: передній кінець (голова), тулуб і задній кінець. На передньому кінці розташовуються передротова лопать і перший сегмент із ротом. У п’явок на голові с присоска. Тулуб має різну кількість сегментів, від декількох одиниць до декількох сотень. Останній сегмент заднього кінця – анальна лопать. Завдяки поділу на сегменти, тіло є гнучким.

Зовнішнє кільцювання збігається з розташуванням поперечних перегородок у середині тіла. У кожному сегменті повторюються певні елементи будови (наприклад, щетинки, нервові вузли). Це часто рятує кільчаків від загибелі, коли пошкоджується один сегмент, інші, відокремлені від нього, продовжують функціонувати.

Тіло кільчастих червів має двобічну симетрію, й у ньому вже можна розрізнити передній та задній відділи, праву й ліву, верхню й нижню частини. Такий тип симетрії притаманний тваринам, здатним активно рухатись.

Тіло кільчастих червів вкрите ззовні тонкою й дуже чутливою “шкірою”, під якою розташовані м’язи. Сукупність цих органів й утворює шкірно-м’язовий мішок, який у кільчаків розвинений краще, ніж у плоских і круглих червів. Він складається з одного шару епітелію та двох шарів м’язів: кільцевих та поздовжніх. Завдяки кільцевим м’язам тіло подовжується та стає тоншим, завдяки поздовжнім – укорочується й потовщується.

Характерною особливістю кільчаків є наявність вторинної порожнини тіла. Вона відрізняється від первинної порожнини тіла круглих червів тим, що має власні стінки.

Порожнина містить рідину, яка є гідравлічним скелетом для опори, здійснює транспорт речовин, є середовищем для дозрівання статевих продуктів.

Отже, КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ – це справжні богатоклітинні тварини, у яких:

1) тіло поділяється на кільця; 2) є двобічна симетрія тіла; 3) наявний шкірно-м’язовий мішок; 4) є вторинна порожнина тіла.

Як рухаються кільчасті черви?

Ще однією характерною особливістю кільчаків є особливі органи руху. Вони розташовані з боків кожного сегмента й називаються параподіями, що в перекладі з грецької означає “подібні до ніг”. Ці органи є виростами сегментів тіла з щетинками. Найкраще розвинені ці органи руху в багатощетинкових червів, один з яких зображений на ілюстрації. Це морська миша, або афродіта. У дощових черв’яків залишаються лише щетинки. А п’явки позбавлені і параподій, і щетинок.

Рухаються кільчасті черви двома способами: хвилеподібно вигинаються або поперемінно то скорочують, то видовжують своє тіло. Упорядковане скорочення кільцевих і поздовжніх м’язів контролюється нервовою системою, яка в кожному сегменті має для цього парні нервові вузли. У рухах беруть участь і допоміжні придатки – щетинки, які розташовані поодиноко або пучками у вигляді правильних поздовжніх рядів.

Щетинки мають різну форму, це залежить від місця проживання. У червів, які живуть на поверхні грунту, щетинки гострі, наче колючки троянд, а можуть бути загостреними, як гарпун, та ще й отруйними. У червів, які живуть у грунті, щетинки наче списи чи клинки. А в мешканців нірок щетинки подібні до гачків. У переміщенні п’явок важливу роль відіграють передня й задня присоски. Поперемінне присмоктування до підводних предметів забезпечує “крокуючий” рух.

Іл. 33. Багатощетинковий черв морська миша

Iл. 34. Щетинки дощового черв’яка: 1 – збільшення у 100 разів: 2 – збільшення у 300 разів

Для полегшення руху, особливо у грунтових червів, багаточисельні слизові залози виділяють слиз. Є в покривах і епітеліальні клітини, що виділяють назовні речовину для утворення тоненької щільної кутикули, що захищає тіло від механічних пошкоджень.

Отже, прогресивним недбанням кільчастих червів є розвинений м’язовий рух, який може здійснюватися за допомогою особливих органів руху – пораподій із щетинками або самих щетинок.

ДІЯЛЬНІСТЬ

Лабораторне дослідження

ВИВЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ БУДОВИ ТА ХАРАКТЕРУ РУХІВ КІЛЬЧАСТИХ ЧЕРВІВ

(на прикладі дощового черв’яка або трубочника)

Мета: розвивати вміння характеризувати будову та рухи тварин із використанням натуральних об’єктів; формувати вміння робити висновки про особливості будови як результат пристосування до умов існування.

Обладнання та матеріали: живі черви, лінійка, аркуші паперу, лупа ручна.

Хід робота

1. Розглядаємо дощового черв’яка за допомогою лупи. Визначаємо розташування таких частин тіла, як: головна лопать, сегмент з ротовим отвором, сегменти тулуба, поясок, анальна лопать. Замальовуємо дощового черв’яка й позначаємо частини тіла.

2. За допомогою лінійки вимірюємо довжину тіла дощового черв’яка. Порівнюємо свої результати вимірювання з результатами інших учнів і визначаємо середню довжину тіла дощового черв’яка.

3. Визначаємо спинну й черевну частини тіла. Чим вони відрізняються і чому?

4. Визначаємо, на якому кінці тіла розташований поясок. Скільки сегментів його утворює і який характер має його поверхня? Яке значення має для черв’яка цей поясок?

5. Розглядаємо черевну частину тіла черв’яка й визначаємо кількість щетинок на одному сегменті та характер їхнього розташування на тілі. Їх можна відчути, провівши змоченим у воді пальцем по боках і по черевній стороні тіла черв’яка, від заднього кінця до переднього.

6. Покладемо черв’яка на аркуш паперу та проаналізуємо характер його руху. Якою є послідовність скорочень його тіла? Які особливості будови допомагають йому пересуватися?

7. Формулюємо висновок зі своїх спостережень, відповівши на основне запитання наглого дослідження: які ознаки зовнішньої будови дощового черв’яка пов’язані з його способом життя?

Біологія + Сільське господарство

Червоний каліфорнійський черв’як (Eisenіа fetida) – вид дощових черв’яків. Ці створіння переробляють органічні відходи на біогумус. Цінність цього добрива полягає в тому, що вирощена на ньому продукція є екологічно чистою. За своїми властивостями біогумус значно переважає компоста й у 8-10 разів гній тваринного походження, підвищує врожайність картоплі та овочів на 30-50%, фруктів і ягід – на 25-40%, технічних, зернових, кормових культур – на 20-40%. Нині є ферми по розведенню цих черв’яків, а саме вирощування називається вермикультурою. За якими ознаками можна відрізнити каліфорнійського черв’яка від дощового черв’яка звичайного?

Біологія + Англійська мова

Плавальниця зеленобомбова (Swimа bombiviridis) – новий вид кільчастих червів, відкритий у 2009 році біля тихоокеанського узбережжя США. Плавальниці – це невеликі, завдовжки від 18 до 98 мм worms. Вони, хвилеподібно вигинаючись, вільно плавають у товщі water за допомогою параподій. Ці організми поєднали здатність до вільного swimming і автотомії, викидаючи “green bombs”.

У момент небезпеки від body плавальниць відшнуровуються заповнені рідиною сферичні утвори. Вони інтенсивно shine green кольором упродовж декількох seconds, після чого повільно згасають. Цих animals знайшли морські біологи зі США та Швеції, використавши пристрої ROV – remotely operated vehicle. Зробіть переклад англійських термінів, використаних у тексті. За допомогою словника з’ясуйте, що таке автотомія?

Іл. 35. “Зелені бомби” (вказані стрілочкою) на тілі Плавальниці

РЕЗУЛЬТАТ

Оцінка	Запитання для самоконтролю
1-6	1. Назвіть визначальні ознаки будови кільчастих червів. 2. Дайте визначення поняттю “кільчасті черви”. 3. Наведіть приклади кільчастих червів. 4. Назвіть органи руху більшості кільчастих червів. 5. Які способи руху в кільчаків? 6. Для чого щетинки кільчастим червам?
7-9	7. Яку будову має шкірно-м’язовий мішок кільчастих червів? 8. Яке значення для життєдіяльності кільчаків має їхня порожнина тіла? 9. Як рухаються кільчаки?
10-12	10. Які ознаки зовнішньої будови кільчаків пов’яззю з їх способом життя?

.

school.home-task.com

Кільчасті черви

Кільчасті черви, кольчеци, або аннелид ( лат. Annelida , Від annelus — Колечко) — тип безхребетних з групи первичноротих (Protostomia). Включають багатощетинкових і малощетинкових черв’яків, п’явок і мізостомід. Тип налічує близько 18 000 видів, що мешкають в морських і прісних водах і в товщі грунту ^[1]. Деякі види п’явок перейшли до наземного способу життя в тропічному лісі ^[1]. Одні з найбільш відомих представників — дощові черв’яки.

1. Біологія

1.1. Загальна будова

Розміри від 0,25 мм (у представників роду Neotenotrocha) до 6 м (рід Eunice) ^[2]. Тіло кільчасте, з числом сегментів від декількох десятків до декількох сотень. Шкірно-м’язовий мішок складається з несбрасиваемой кутикули, шкірного епітелію, поздовжніх і кільцевих м’язів. Другим, після сегментації, характерною ознакою кільчастих хробаків є наявність на їхньому тілі хітинових щетинок, що виростають з кутикули. На кожному сегменті можуть бути примітивні кінцівки (параподії) — бічні вирости, забезпечені щетинками і іноді зябрами. Пересування здійснюється за рахунок скорочення мускулатури у одних видів і рухів параподій в інших.

Вторинна порожнина тіла ( цілому) заповнена целомической рідиною, яка виконує роль внутрішнього середовища організму. В цілому підтримується відносно постійний біохімічний режим і здійснюються багато функцій організму (транспортна, видільна, статева, опорно-рухова). Загалом у них поділений перегородками на сегменти, яким відповідає зовнішня кольчатость, звідси назва типу — «кільчасті черви». З сегментацією тіла пов’язана метамерія (сегментація) внутрішніх органів — нервової, видільної та кровоносної систем. Завдяки перегородок, аннелид при пошкодженні втрачає вміст лише кількох сегментів тіла. Цілому відсутній або спрощений у деяких п’явок і архіаннелід.

Травний тракт наскрізною. Кишечник складається з трьох функціонально різних відділів: передньої, середньої і задньої кишки. У деяких видів є слинні залози. Передній і задній відділи — ектодермальні, а середній відділ травної системи — ентодермального походження.

У більшості видів кровоносна система замкнута, основу її складають спинний і черевний судини, з’єднані кільцевими судинами, які нагадують артерії та вени. Серця немає, його роль виконують ділянки спинного і циркулярних судин, що містять скоротливі елементи. В залежності від типу дихальних пігментів кров у одних аннелид червона, а в інших — безбарвна або зелена. Дихання шкірне, у морських видів — за допомогою зябер на параподії. Органи виділення — парні метанефридии в кожному сегменті. Нервова система складається з великої ганглія — головного мозку, від якого відходить черевна нервова ланцюжок. В кожному сегменті є свій нервовий вузол. Органи почуттів найбільш розвинені у багатощетинкових черв’яків і представлені: на голові — очима, органами дотику і хімічного почуття; на тілі — чутливими клітинами.

У деяких вимерлих видів кільчастих хробаків на спині розташовувалося чотири ряди вапняних пластинок. Це підтверджує точку зору про еволюційний спорідненість кільчастих хробаків, брахіопод та молюсків. ^[3]

1.2. Розмноження та розвиток

Кільчасті черви роздільностатеві, у деяких (дощових черв’яків, п’явок) вдруге розвинувся гермафродитизм. Запліднення може відбуватися як у зовнішньому середовищі, так і в організмі. Розвиток у багатощетинкових черв’яків відбувається з личинкою — трохофора, у решти — пряме.

Для хробаків з сегментованим цілому (тобто для олігохет, полихет, але не п’явок) характерна висока здатність до регенерації і, відповідно, вегетативне (безстатеве) розмноження. Так, у деяких видів (наприклад у аулофоруса) в особливо сприятливих умовах (при одномоментному великій кількості їжі) на сегментах живуть на харчовому субстраті особин утворюється безліч додаткових ротових отворів, по яких згодом відбувається відділення нових особин, що представляють собою дочірні клони.

1.3. Спосіб життя

Живуть по всьому світу, в, в прісній воді і на суші. Зустрічаються види — ектопаразити і мутуалісти. Деякі аннелид — кровоссальні, є активні і пасивні хижаки, падальщики і фільтратори. Однак найбільше екологічне значення мають аннелид, переробні грунт; до них відносяться багато малощетинкові черв’яки і навіть п’явки. У грунті може жити від 50 до 500 хробаків на м , які розпушують і аерується грунт.

Особливо різноманітні морські форми, які зустрічаються на різних глибинах аж до граничних (до 10-11 км) і у всіх широтах Світового океану. Вони грають істотну роль в морських біоценозах і володіють високою щільністю поселень: до 500-600 тис. на 1 м поверхні дна. Займають важливе положення в трофічних ланцюгах морських екосистем. ^{[4] [5]}

2. Систематичне положення і класифікація

Традиційно кільчастих хробаків зближують з членистоногими. Спільними для них особливостями можна вважати наявність постларвальной сегментації тіла, пов’язані з цим особливості будови нервової системи (наявність надглоткового ганглія — ​​головного мозку. Окологлоточного нервового кільця і ​​черевного нервового ланцюжка). З усіх кільчастих хробаків за деякими ознаками найбільш схожі з членистоногими многощетінковиє. Як і у членистоногих, у них розвинені бічні придатки тіла, параподії, які вважаються попередниками ніг членистоногих, а в циркуляції крові головну роль відіграє м’язова обкладка спинного судини. Наявність кутикули не можна вважати рисою, притаманною унікально кільчастим черв’якам і членистоногим, оскільки кутикулярних епітелії досить широко поширені в різних групах безхребетних. Більш того, кутикула аннелид по більшій частині не містить хітину, характерного для членистоногих. У аннелид, як і в деяких інших груп черв’яків, хітінсодержащая кутикула є тільки на невеликих ділянках тіла: на «щелепах» в глотці і на щетинках.

Разом з тим, за типом дроблення, розвитку і будові личинок — трохофора кільчасті черви близькі до інших Трохофорним тваринам, наприклад, молюскам і сипункулід.

Ряд дослідників вважає, що схожість з членистоногими за такими ознаками, як сегментація, будова нервової системи, кутикула, є результат конвергентної (паралельної) еволюції.

Відповідно до сучасними даними про походження двустороннесимметрічних (Bilateria) представляється досить імовірним, що метамерія та наявність целома (який у членистоногих формується в ембріогенезі) — вихідні ознаки для цієї групи тварин, втрачені пізніше представниками багатьох типів ^[6].

Відповідно до новітніми молекулярними даними, найближчі сестринські групи кільчастих хробаків — немертіни, плеченогие і фороніди, більш далека споріднена група — молюски, ще більш далека — плоскі черви, а найменш споріднена серед всіх первичноротих — скарбу, що об’єднує головохоботних, круглих черв’яків і членистоногих (в широкому сенсі) ^{[7] [8]}. Таким чином, ці дані підтвердили концепцію Lophotrochozoa і Ecdysozoa.

До аннелид зараховують від 7000 до 16500 видів, що розділяються в різних класифікаціях на різне число класів. Традиційна класифікація передбачає поділ на 3 класи: многощетінковиє черв’яки ( Polychaeta), малощетинкові черв’яки і п’явки. Іноді як класів аннелид розглядалися також ехіуріди і мізостоміди. Так, В. Н. Беклемішев (1964) пропонував ділити аннелид на Надклас беспояскових (класи многощетінковиє і ехіуріди) і пояскових (класи малощетинкові і п’явки). Крім цих класів до аннелид іноді відносять представників типів погонофор (Pogonophora) і сипункулід.

Різними авторами пропонувалося також інші системи типу, наприклад, поділ на класи:

• Мізостоміди (Myzostomida),
• Поліхети (Polychaeta) — найбільш численний клас, переважно морські форми, наприклад, морська миша,
• Поясковие черв’яки (Clitellata), у яких на тілі є характерний поясок, діляться на підкласи:

В інших системах пропонувалося також виділяти в якості окремих класів «аберантних олігохет» — наприклад, Aelosomatidae ^[9] і Potamodrilidae, лобатоцеребрід та ін У той же час архіаннеліди (принаймні більшість з них), мабуть, є вдруге спрощеними у зв’язку з дрібними розмірами поліхети, Branchiobdellida відносять до олігохети, а Acanthobdellida — до п’явок (див., наприклад, ^[10]).

За даними молекулярних досліджень останнього десятиліття, жодна з цих систем не є задовільною (^{[7] [11]} та ін.) Відповідно до цих даних, всі вищезгадані «класи» (включаючи погонофор, ехіуріди і сипункулід), швидше за все, є найближчими родичами окремих груп полихет. Таким чином, » Polychaeta «- парафілетіческій таксон, а система типу потребує докорінного перегляду.

3. Еволюція

Про походження кільчастих хробаків існує кілька теорій; як правило, їх виводять від нижчих плоских хробаків. Ряд рис в організації кольчецов свідчить про їх спорідненість з нижчими хробаками. Так, у личинки кольчецов — трохофора є первинна порожнина тіла, протонефридии, ортогональна нервова система і на ранніх стадіях — сліпий кишечник. Однак, як уже згадувалося, відповідно до сучасних даними про походження двустороннесимметрічних (Bilateria) представляється досить імовірним, що метамерія та наявність целома — вихідні ознаки для цієї групи тварин, втрачені пізніше представниками багатьох типів ^[6]. У разі правильності цієї теорії загальні предки аннелид і плоских хробаків повинні були нагадувати швидше перше, ніж останніх.

Центральної групою кільчастих хробаків у світлі молекулярних даних вважаються многощетінковиє, від яких, у зв’язку з переходом до прісноводної і наземного способу життя, відбулися малощетинкові черв’яки, що дали початок п’явок.

Викопних решток аннелид небагато, але кілька форм відомо з середнього кембрію. До аннелид, раніше відносили вендські викопне Спріггіна, але схожість виявилося виключно зовнішнім. До кембрійських копалин відноситься Canadia, знайдена в Берджес-Шейл. У Canadia та інших кембрійських хробаків не було щелеп, але пізніше у деяких багатощетинкових розвинувся хітиновий щелепної апарат, чиї залишки в викопному вигляді відомі як сколекодонти. Вони мають вигляд чорних зазубрених викривлених пластинок розміром від 0,3 до 3 мм. Найчастіше сколекодонти зустрічаються у відкладеннях ордовика і девону, хоча відомі навіть з послепермскіх відкладень. Фосилізованій залишків самих хробаків мало. Чудовим винятком, наприклад, служить недавно знайдений відбиток представника палеозойських Machaeridia, що дозволив всю цю групу розташувати серед загонів сучасних полихет ^[12].

Примітки

1. ↑ ^{1 2} Вестхайде В., Рігер Р. Зоологія безхребетних. = Spezielle Zoology. Teil 1: Einzeller und Wirbellose Tiere / пер. з нім. О. Н. беллінг, С. М. Ляпкова, А. В. Міхєєв, О. Г. Манилов, А. А. Оскольський, А. В. Філіппова, А. В. Чесунов; під ред. А. В. Чесунова. — М .: Товариство наукових видань КМК, 2008. — С. 366-423.
2. Struck, TH, Halanych, KM, Purschke, G. (2005). Dinophilidae (Annelida) is most likely not a progenetic Eunicida: evidence from 18S and 28S rDNA. Molecular Phylogenetics and Evolution 37: 619-623. Текст — (Англ.)
3. Загадкові палеозойські копалини Machaeridia виявилися кільчастими хробаками — elementy.ru/news/430662
4. Tulkki P. Effect of pollution on the benthos of Gthenberg / / Helgolnder wiss. Meeresunters. — 1968. — 17, 1 — 4. — P. 209-215.
5. Lpez Gappa JJ, Tablado A., Magaldi NH Influence of sewage pollution on a rocky intertidal community dominated by the mytilid Brachydontes rodriguezi / / Mar. Ecol. Prog. Ser. — 1990. — 63. — P. 163-175.
6. ↑ ^{1 2} http://soil.ss.msu.ru/ ~ invert / main_rus / science / library / bilateria.pdf — soil.ss.msu.ru / ~ invert / main_rus / science / library / bilateria.pdf
7. ↑ ^{1 2} Casey W. Dunn et al. Broad phylogenomic sampling improves resolution of the animal tree of life / / Nature. 2008. V. 452, р.745-750.
8. Елементи — новини науки: Нові дані дозволили уточнити родовід тваринного світу — elementy.ru/news/430704
9. Барнс Р. та ін Безхребетні: Новий узагальнений підхід. М., Мир, 1992
10. Зоологія безхребетних у двох томах. Том 1: від найпростіших до молюсків і артроподів. Під ред. В.Вестхайзе і Р.Рігера. М.: Т-во наукових видань КМК, 2008.
11. BioMed Central | Full text | Annelid phylogeny and the status of Sipuncula and Echiura — www.biomedcentral.com/1471-2148/7/57
12. Vinther, J., P. Van Roy, & DEG Briggs. Machaeridians are Palaeozoic armoured annelids / / Nature 451, 185-188.

znaimo.com.ua