Тканини біологія – Тканини — Біологія людини — Біологія

Тканини. Види тканин — Анатомія людини

Тканина — це історично утворена спільність клітин і міжклі­тинної речовини, об’єднаних єдиним походженням, будовою та функцією.

В організмі людини є чотири види тканин: епітеліальна (покрив­на), сполучна, м’язова та нервова.

Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла й вистилає слизові оболонки внутрішніх органів (ротова порожнина, глотка, шлунок, кишки та інші), бере участь у створенні залоз.

Епітелій утворюється клітинами, позбавленими кровоносних судин. їх живлення відбувається завдяки дифузії поживних речо­вин зі сполучної тканини (здебільшого пухкої волокнистої).

Епітелій, залежно від форми клітин, поділяється на лускатий (плескатий), кубічний, стовпчастий, а за структурою ша­рів — на одношаровий і багатошаровий.

Шкіра вкрита багатошаровим зроговілим лускатим епітелієм, який виконує захисну функцію.

Слизові оболонки носової та ротової порожнин, глотки і стра­воходу вистилає незроговілий багатошаровий лускатий епітелій. І тут він теж виконує захисну функцію. Слизові оболонки дихальних шляхів покриті багаторядним війчастим епітелієм.

Слизова оболонка тонкої кишки вистелена одношаровим стовп­частим епітелієм, який виконує трофічну (травну) функцію, й за­вдяки йому поживні речовини всмоктуються в кровоносні судини.

Слизова оболонка сечовивідних протоків покрита перехідним епітелієм, а серозні оболонки очеревини та плеври вистилає прос­тий лускатий епітелій (мезотелій).

Альвеоли і капіляри зсередини вистелені одношаровим луска­тим епітелієм.

Усі епітеліальні тканини мають спільну будову. В них є незнач­на кількість міжклітинної речовини, клітини щільно прилягають одна до одної й розташовані на базальній мембрані. Всі епітеліаль­ні тканини мають великі регенеративні властивості, в них є багато клітин, які зберігають високу здатність до мітозу.

Епітеліальні тканини походять від усіх трьох зародкових лист­ків: епідерміс шкіри — з ектодерми, епітелій слизових оболонок травного апарата — з ентодерми, а мезотелій очеревини, плеври тощо — з мезодерми.

Залозистий епітелій виконує видільну функцію, він є складовою частиною залоз внутрішньої та зовнішньої секреції. За­лози бувають одно- й багатоклітинними.

Одноклітинні залози звичайно розміщуються в товщі епітелію, а найбільш поширеною формою їх є бокалоподібні клітини, які ви­діляють слизовий секрет у шлунку й кишках.

Багатоклітинні залози є трьох видів: екзокринні, ендокринні та змішані. Екзокринні залози мають вивідні протоки, вони виділяють секрет безпосередньо в міжклітинні простори, звідки він надходить у кров та лімфу.

Ендокринні залози не мають вивідних протоків (тому їх іще називають безпроточними), їхній секрет (гормон) надходить безпо­середньо в кров.

Екзокринні залози складаються з багатьох клітин і мають складну будову. Залежно від будови та форми кінцевої частини й вивідних протоків вони бувають трубчастими, альвеолярними й трубчас­то-альвеолярними, а ще простими й складними, розгалу­женими й нерозгалуженими. До простих залоз належать потові, кишкові та сальні; у них кінцева частина не має розгалужень. Роз­галужені залози складаються з кількох простих, які відкриваються в одну вивідну протоку. За таким принципом побудовані залози шлунка, матки, сечовивідного каналу. Змішані залози утворені кіль­кома розгалуженими, які теж утворюють одну вивідну протоку. Це — печінка, слинні, слізні, підшлункова, молочні та інші залози.

Сполучна тканина, на відміну від інших, утворена великою кіль­кістю клітин і міжклітинної речовини, яка містить різні за будовою волокна.

Сполучна тканина входить до складу всіх органів людини й виконує функції опори, зв’язку, живлення та захисту. Залежно від переважання тих або інших морфологічних і функціональних особ­ливостей сполучну тканину поділяють на волокнисту, еластичну, ретикулярну, хрящову, кісткову тощо.

Волокниста сполучна тканина поділяється на пухку та щільну, а щільна — на неоформлену та оформлену.

До волокон пухкої волокнистої сполучної тканини належать колагенові та еластичні, до клітин — фібробласти, фіброцити, макрофагоцити, плазмоцити, ліпоцити, тканинні базофіли.

Фібробласти — великі власні клітини, що мають широкі відрост­ки, добре виражену зернисту ендоплазматичну сітку й апарат Гольджі. Вони виробляють компоненти міжклітинної речовини.

Фіброцити — це фібробласти, що закінчили цикл розвитку й нездатні до подальших перетворень.

Макрофагоцити — великі власні клітини, в їхній протоплазмі є багато лізосом, завдяки відросткам вони рухаються, знищують мік­роорганізми, нейтралізують токсичні речовини та виробляють імун­ні тіла.

Плазмоцити — клітини імунної системи, які утворюються з лім­фоцитів, беруть участь у виробленні антитіл.

Ліпоцити — жирові клітини, здатні накопичувати жир. Завдяки значному скупченню ліпоцитів пухка волокниста сполучна тканина може перетворюватися на жирову.

Тканинні базофіли — великі клітини, в їхній протоплазмі багато гранул, є гепарин та гістамін.

Пігментні клітини містять меланофор, завдяки якому шкіра на­буває певного кольору (коричневого, червоного).

Щільна волокниста сполучна тканина буває трьох видів: щільна сполучна тканина шкіри, щільна сполучна тканина сухожилків, еластична сполучна тканина. До складу цих тканин входять фібро­цити й осілі макрофагоцити, а також колагенові й еластичні волокна.

У щільній волокнистій сполучній тканині шкіри колагенових воло­кон більше, ніж еластичних, вони утворюють пучки, які перепліта­ються між собою. Ці волокна надають шкірі міцності.

На відміну від щільної сполучної тканини шкіри, в щільній во­локнистій сполучній тканині сухожилків пучки колагенових волокон товсті й проходять паралельно, а між ними містяться фіброцити. З цієї дуже міцної тканини утворюються сухожилки м’язів, зв’язки.

Еластична сполучна тканина має багато еластичних волокон, а тому вона добре розтягується. З неї побудовані каркаси великих судин, трахеї, бронхів тощо.

Ретикулярна сполучна тканина складається з ретикулярних клі­тин і ретикулярних волокон. Клітини мають багато відростків, які переходять з однієї клітини в іншу й тим самим утворюють синцитій (сітку). Ця тканина утворює сполучно-тканинний скелет кістково­го мозку, селезінки, лімфатичних вузлів і входить до складу слизо­вих оболонок травного та дихального апаратів. За певних умов ре­тикулярні клітини можуть перетворюватися на макрофаги.

За розвитком і будовою до сполучної тканини відносять кров — рідку тканину, яка здійснює інтеграцію біохімічних процесів, що відбуваються в клітинах та міжклітинній речовині, а також виконує захисну, регуляторну та деякі інші функції.

Кров складається з гемоцитів — клітин крові (45 %) та рідкої міжклітинної речовини — плазми крові (55 %). До клітин крові на­лежать еритроцити (в нормі 4,5—5,5 * 10¹²/л), лейкоцити (в нормі від 4-6 до 8—10 * 10⁹/л) і тромбоцити (180-320*10⁹ /л).

Еритроцити в організмі виконують дихальну функцію завдяки наявності в них гемоглобіну — складного білка, що переносить кисень та вуглекислий газ.

Лейкоцити бувають зернистими й незернистими. В організмі вони виконують захисну функцію, оскільки завдяки своїм відрост­кам (псевдоподіям) можуть активно переміщуватися й фагоцитувати.

Тромбоцити також виконують захисну функцію, беруть активну участь у процесі зсідання крові.

Плазма крові складається з 90 % води і 10 % сухого залишку (білків, мінеральних солей, жирів, ферментів, продуктів розпаду тканин тощо). Загалом у крові 80 % води і 20 % органічних речо­вин. В організмі дорослої людини приблизно 4,5—6 л крові, а на загальну масу клітин припадає — 1/3—2/5 всього об’єму крові.

Лімфа також є сполучною тканиною й складається з рідкої між­клітинної речовини — плазми та клітин (переважно лейкоцитів). Лімфа підтримує зв’язок між внутрішнім середовищем органів та кров’ю, доставляє жирові речовини з кишок у венозну систему, бе­ре участь в імунологічних реакціях організму. Вважають, що в ор­ганізмі людини близько 2,5 л лімфи. Це прозора або слабко опалесціювальна рідина зі значно меншою кількістю білка, ніж у плазмі крові.

Хрящова тканина, залежно від структури міжклітинної речови­ни, буває трьох видів: гіаліновий, волокнистий і еластичний хрящі. Усі ці три види мають спільну будову — до їхнього складу входить однорідна міжклітинна речовина (хрящовий матрикс), яка скла­дається з хондрину, хондромукопротеїдів і клітин хондроцитів. Ці клітини в хрящі мають вигляд ізогенних груп і розташовані в хря­щових лакунах. У хрящовому матриксі міститься велика кількість колагенових і еластичних волокон.

Гіаліновий (або склоподібний) хрящ дуже щільний, має багато тонких сполучних волокон, просочених хондрином. Цей хрящ покриває суглобові поверхні кісток, входить до складу носової пе­регородки, гортані, трахеї, бронхів.

Волокнистий хрящ являє собою волокнисту сполучну тканину, в ньому багато колагенових волокон, просочених, як і в гіаліновому, хондрином. Цей хрящ є в міжхребцевих та міжлобкових дисках, а також у місцях переходів від сухожилків до кісток.

Еластичний хрящ має багато еластичних волокон жовтуватого забарвлення, дуже еластичний й гнучкий. З цього хряща побудова­ні вушна раковина, хрящові частини слухової труби та зовнішній слуховий прохід, деякі хрящі гортані. На відміну від волокнистого, цей хрящ не костеніє.

Кісткова тканина вирізняється високими механічними властиво­стями, складається з клітин і основної кісткової речовини, яка міс­тить колагенові волокна, просочені мінеральними солями. З кістко­вої тканини побудований скелет людини.

М’язова тканина є двох видів: посмугована (скелетна) й непосмугована (гладенька).

Посмугована м ‘язова тканина входить до складу скелетних м’я­зів, вона має здатність до скорочення, завдяки чому відбуваються різні життєво необхідні рухові процеси. Отже, скелетні м’язи є ак­тивною частиною опорно-рухового апарата. Посмугована м’язова тканина складається з багатоядерних м’язових волокон, у яких по довжині чергуються темні й світлі смуги (диски), що мають різні оптичні властивості. Скелетні м’язи скорочуються завдяки іннерва­ції спинно-мозковими й черепними нервами. Це довільні м’язи, вони можуть скорочуватися за нашою волею.

Гладенька м’язова тканина на відміну від посмугованої не має поперечної посмугованості. Складається з веретеноподібних клітин — міоцитів, які мають одне ядро. Довжина клітин — від 15 до 500 мкм, а діаметр їх — 10—20 мкм. У клітинах гладеньких м’язів немає міофібрил, однак є скоротливі міофіламенти (протофібрили) завдовжки 1—2 мкм і завтовшки 5—8 нм (тонкі міофіламенти) і 10—30 нм (товсті міофіламенти).

Гладенькі м’язові клітини входять до складу стінок кровоносних судин і внутрішніх органів. Скорочення гладеньких м’язів відбу­вається мимовільно, повільно й ритмічно (наприклад перистальти­ка, зміна просвіту судин, вивідних протоків залоз та ін.).

Нервова тканина утворює центральну нервову систему, перифе­ричні нерви та їхні вузли. Нервова тканина складається з клітин — нейронів (нейроцитів) і нейроглії.

Нейрони — основні структурні елементи центральної нервової системи, вони утворюють у ній нервові центри, до яких від органів чуття чутливими нейронами проводяться нервові імпульси. Органи чуття інформують центри про їхній функціональний стан. Від нер­вових центрів по рухомих нейронах до виконавчих органів (м’язи, залози, судини, внутрішні органи) надходять команди, внаслідок яких і відбувається робота цих органів. Нейрони мають тіло й від­ростки, вони можуть бути різної величини та форми. За функцією нейрони бувають чутливі, рухові й асоціативні.

Нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну і розмножувальну функції. Гліальних клітин (гліоцитів) у центральній нервовій систе­мі в 10—15 разів більше, ніж нейронів, вони мають дуже багато відростків, завдяки яким утворюється густа мережа, що й забезпе­чує широкі зв’язки нервових клітин між собою.

anatomia.com.ua

тканини людини. Реферат – Освіта.UA

У рефераті подано відомості про основні тканини людини

Епітеліальна тканина

Тканина, це історично (філогенетично) утворена система клітин і деяких структур, яка має спільність будови, функції, розвитку.

Розрізняють 4 типи тканин: епітеліальна, сполучна, м’язова і нервова. Кожна розвивається із певних ембріональних зачатків, що і складає їх специфіку структури і функції.

Епітеліальна тканина є пограничною тканиною між організмом і довкіллям. Вона забезпечує захист організму від впливу зовнішнього середовища. Разом з тим крізь епітеліальну тканину здійснюється обмін речовин між організмом і довкіллям. Розрізняють кілька видів епітелію, але властивість межової структури є у кожному з них.

Епітелій вкриває всю зовнішню поверхню тіла, поверхню травного тракту, дихальних і сечостатевих шляхів, усі серозні оболонки порожнин тіла. Із епітеліальної тканини побудовані нирки, майже усі залози організму, за винятком окремих відділів залоз внутрішньої секреції.

Епітеліальна тканина розвивається із усіх трьох зародкових листків. Із ектодерми утворюється епітелій шкіри, ротової порожнини, рогівки ока, найнижчих відділів сечостатевого шляху і залоз цих відділів. Із ендодерми розвивається епітелій, що вкриває внутрішню поверхню шлунково-кишкового тракту, його залози, печінка, підшлункова залоза. Із мезодерми виникає увесь епітелій серозних оболонок порожнин тіла і епітелій сечостатевих шляхів.

Крізь епітелій проходять речовини із одного середовище в інше (наприклад, всмоктування речовин кишковим епітелієм, виділення крізь епітелій нирок тощо). Епітелій виконує також функцію захисту (у шкірі захист від механічних впливів, у шлунку — від хімічних і частково механічних). У зв’язку з цим цілісність епітеліального покриву має дуже велике значення.

Епітелій, що утворює залози, продукує секрети і його називають секреторним. Одні залози виводять утворені ним речовини у зовнішнє середовище — на шкіру, у порожнину дихальних шляхів, рота, шлунково-кишковий тракт, порожнини сечостатевих вивідних шляхів, інші виділяють ці речовини (гормони) у кров.

     

Секрети залоз мають дуже велике значення.

Гормони впливають на обмін речовин. Секрет залоз ротової порожнини, шлункових залоз, кишкового епітелію, печінки, підшлункової залози беруть участь у процеси травлення, здійснюючи розщеплення речовин до їх складових, які можуть засвоюватися у травному апараті. Інший тип секрету, наприклад слиз, захищає епітелій від хімічних пошкоджень, забезпечує формування калових мас у кишечнику, сприяє виведенню пилоподібних часток із дихальних шляхів. Секрет одних шкірних залоз змазує шкіру, інших — забезпечує виведення води, продуктів білкового обміну.

Виділяють велику кількість епітеліїв, бо вони мають різне походження і функції. Але усі вони характеризуються спільними рисами:

• 1). Це пласт клітин, завдяки чому він може захищати нижні тканини від зовнішніх впливів і здійснювати обмін між зовнішнім і внутрішнім середовищем; порушення цілісності пласта приводить до послаблення його захисних властивостей, до можливості проникання інфекції;
• 2). епітелій розташований на базальний мембрані, яка відіграє велику роль у прониканні поживних речовин в епітелій з нижніх тканин;
• 3). епітелій розташований на сполучній тканині, крізь яку до епітелію надходять поживні речовини;
• 4). епітелій характеризується полярністю, тобто частини клітини (базальні), що лежать ближче до базальної мембрани, мають одну будову, а протилежні (апікальні) — мають іншу; у кожній частині клітини розташовуються різні її компоненти;
• 5). епітелій має дуже високу здатність до регенерації (відновлення).

Класифікація епітелію

Існують різні класифікації епітелію.

Найчастіше епітелій класифікують за характером будови.

Одно- і багатошаровий. У одношарового усі клітини лежать на базальній пластинці. У багатошарового — лише нижній ряд торкається базальної пластинки. До складу багатошарового епітелію входять різні клітини (циліндричні, шипуваті, пласкі), тому його називають поліморфним.

Одношаровий епітелій може бути одно- чи багаторядним. У однорядного клітини мають однакову форму (кубічні, циліндричні, пласкі) і розташовані у один ряд. Їх ядра розташовані на одному рівні.

У багаторядного епітелію клітини різної форми, ядра їх розташовані на різних рівнях, кількома рядами.

Особливості будови клітин епітелію

Епітеліальні клітини щільно сполучені одна з одною, що зумовлює міцність епітеліального пласта. Сполучення відбувається за допомогою аморфної (безструктурної) речовини, яка лежить між ними. Міцність забезпечує і зв’язок клітин одна з одною за принципом «шип — гніздо» (видимі лише під електронним мікроскопом), тобто вирости однієї клітини впинаються у заглиблення іншої, сусідньої.

Спеціалізовані структури епітеліальних клітин виникають у зв’язку з особливостями їх функцій. Клітини можуть мати мікроворсинки, війки, джгутики, тонофібрили, вп’ячування мембрани у базальній частині клітини.

Мікроворсинки — дрібнесенькі вирости цитоплазми на вільній, не зв’язаній з базальною мембраною поверхні клітини. У складі однієї клітини їх налічують до 3000. Така велика кількість мікроворсинок збільшує робочу поверхню клітин. Мікроворсинки мають епітелії кишечника, канальців нирки, тобто клітини, які здійснюють всмоктування.

Війки — тонкі рухливі вирости поверхні клітин миготливого епітелію і епітелію статевих шляхів. Це вирости цитоплазми, у яких розташовані нитки, які сполучені з видозміненими центріолями. Війки постійно і швидко скорочуються, завдяки чому створюється рух рідини (слизу). Так переміщується пил у дихальних шляхах, гамети у статевих шляхах.

Джгутики — є апаратом руху чоловічих статевих клітин, за будовою нагадують війки.

Тонофібрили — нитчасті структури, які лежать у цитоплазмі клітин. Вони складаються із ланцюгів білковіх молекул. Забезпечують міцність епітеліальних клітин.

Вп’ячування мембрани у базальній частині властиві клітинам канальців нирки, слинних залоз тощо, яким необхідний великий контакт з базальною пластинкою.

Приклади епітелію

Одношаровий (однорядний) плаский епітелій — мезотелій.

Має мезодермальне походження, вистилає поверхню навколосерцевої сумки, поверхню листків плеври, очеревини, сальника. Має межову (відділяючу) і секреторну функції. Утворюючи гладеньку поверхню полегшує ковзання органів (серця, легень, кишечника) у порожнинах, перешкоджає утворенню спайок між органами. Спайки утворюються тоді, коли цей епітелій руйнується. Крізь мезотелій відбувається обмін речовин між рідиною вторинних порожнин тіла і кровоносними судинами сполучної тканини, на якій він лежить.

Одношаровий кубічний епітелій. Клітини однакові, кубічної форми з круглими ядрами в центрі. Цей епітелій розвивається з усіх трьох зародкових лістків і розташовується у канальцях нирок, у дрібних протоках залоз, дрібних бронхах легень. Виконує всмоктувальну, секреторну та межову функції.

Одношаровий циліндричний, або призматичний, епітелій. В основному ендодермального походження, розташовується на внутрішній поверхні шлунково-кишкового тракту, жовчевого міхура, вивідних протоках печінки, підшлункової залози.

У кишечнику і жовчевому міхур епітелій має багаточисельні вирости цитоплазми — мікроворсинки. Вони збільшують поверхню клітин для всисання. У кишечнику є бокалоподібні клітини, вони виділяють слиз. Такі клітини є і у шлунку. Слиз — захист. У вивідних протоках печінки і підшлункової залози циліндричний епітелій виконує межову функцію.

Відокремлено стоїть циліндричний епітелій мезодермального походження, що вкриває внутрішню поверхню яйцеводів і матки. Він має мікроворсинки і миготливі війки, які сприяють просуванню статевих клітин.

Одношаровий багаторядний миготливий епітелій. Його клітини мають різну форму і висоту; відповідно їх ядра розташовані на різних рівнях, утворюючи кілька рядів. На клітинах є миготливі війки. В цьому епітелії виділяють 3 типи клітин: миготливі, короткі і довгі вставні. Вставні клітини лежать на базальній пластинці своєю широкою частиною, а миготливі — вузькою. Вставні клітини до поверхні епітелію не доходять.

Зустрічають і бокалоподібні клітини, які виділяють слиз, що утворює слиз на поверхні епітелію. Цей епітелій вистилає повітроносні шляхи і має ендодермальне походження. Функція — захист і відмежування. На клітині є до 250 війок, рухи яких і забезпечують виведення пилу із дихальних шляхів.

Багатошаровий поліморфний нездатний роговіти епітелій. Три шари клітин:

• базального,
• шипуватого,
• плаского.

Базальний шар складається із клітин циліндричної форми. Це ростовий, або камбіальний, шар, тобто за його рахунок заміщуються відмерлі клітини.

Другий шар має клітини неправильної багатокутної форми. У них багато протоплазматичних відростків з десмосомами. У цитоплазмі є тонофібрили — надають механічної стійкості.

Третій шар — шар пласких клітин, які закінчують свій життєвий цикл і злущуються. Цей тип епітелію зустрічається у рогівці, частково у порожнині рота, стравоході.

Багатошаровий поліморфний здатний роговіти епітелій. Вкриває шкіру, деякі сосочки язика тощо. Складається із кількох десятків шарів, які можна об’єднаті у 5: базальні клітини, шипуваті клітини, зернистий шар, блискучий і роговий.

Базальний шар і шипуватий називають ростковим — вони активно розмножуються.

Зернистий шар складається із сплющених клітин, у яких містяться зерна кератогіаліну — фібрилярного білка. Блискучий шар складається із клітин пласкої форми, у цитоплазмі яких знаходиться белкова речовина елеідин. Кератогіалін і елеідин поступово перетворюються в кератин (рогова речовина). Клітини рогового шару складаються із рогових пласких лусок. Вони заповнені роговою речовиною і повітрям. Поступово вони злущуються.

Перехідний епітелій. Залежить від рівня розтягування органу. Вистилає порожнини органів видільної системи (лаханки, сечоводи, сечовий міхур), які змінюють свій об’єм при заповненні. Є тут два шари: базальний і покривний. Базальний складається із дрібних темних і великих світлих клітин (розташовані між дрібними). Покривний складається із великих сплющених клітин. Такі вони при розтягуванні органа. При скорочуванні клітини стискаються і ніби випинаються назовні, нагадуючи при цьому багаторядний епітелій.

Залозистий епітелій. різний бо виконує різні функції. тобто секретує різні речовини. Їх розглянемо при розгляді залоз.

Сполучна тканина

Розвивається із мезенхіми. Своєрідної тканини — блукаючих клітин що вивільняються із усіх зародкових листків. Мезенхімні клітини ембріону у своєму розвитку можуть округлятися і перетворюватися у вільні рухливі клітини, які розташовуються у рідкій або напіврідкій проміжній речовині. Разом з тим можуть виникати мало рухливі або нерухливі клітини: які виробляють більш-менш щільну міжклітинну рідину. В результаті цього утворюються різні види сполучної тканини.

Зформована сполучна тканина складається із клітин і добре вираженої міжклітинної речовини. Кількість клітин і волокон та міжклітинної речовини дуже варіюють у різних сполучних тканин.

Міжклітинна речовина продукується клітинними елементами. Міжклітинна речовина може мати і самостійне значення, надаючи певних властивостей тій чи іншій тканині. Наприклад міцність кісткової тканини цілком залежить від міжклітинної речовини. В ній відбуваються основні процеси кісткової тканини.

Сполучна тканина повсюдна. Підстилає епітелій, оточує судини, з якими вона пов’язана генетично і функціонально.

Функції сполучної тканини.

• трофічна — бере участь в обміні речовин;
• захисна — здатність до фагоцитозу та формування імунітету;
• механічна (опірна) — утворює зв’язки, сухожилля, хрящі, кістки. Разом із судинами основу багатьох органів.

Маючи велику здатність до регенерації бере участь у загоюванні ран, утворюючи сполучнотканинні рубці.

Сполучна тканина має дуже багато перехідних форм тому її класифікація дуже складна і частіше всього ґрунтується на функціях.

Однією з сполучних тканин є кров.

У людини крові 6-8% маси тіла. В середньому це 4,5-5,5 літрів. Складається із проміжної речовини, якою є плазма крові, та форменних елемнтів. В’язкість крові — 5, плазми крові 1,7-2,2. Питома вага крові — 1,050-1,060, еритроцитів — 1,090, плазми — 1,025-1,034. Осмотичний тиск крові — 7,6 атм. Температура замерзання нижче «0» на 0,56-0,58 °С. рН крові коливається в межах 7,35-7,40.

Плазма крові містіть 90-92% води і 8-10% сухого залишку. У плазмі є білки — 7-8% сухого залишку; вуглеводи -0,12%; жири — 0,7-0,8%; мінеральні речовини — 0,9%. Серед білків — альбуміни (4,5%), глобуліни (2-3%), фібриноген (один з глобулінів; 0,2-0,4%).

Функції: транспортна (дихальна, живлення, виділення, регуляція тощо) та захисна (фагоцитоз та утворення антитіл; зсідання).

Кров знаходиться у тісному контакті з тканинною рідиною і лімфою, забезпечуючи гомеостаз тканин.

Гематокрит: 40-45% форманних елементів і 55-60% плазми.

Серед форменних елементів: еритроцити, лейкоцити і тромбоцити.

Еритроцити — 4-7. 1012 у літрі. Частина з них у депо. Двоввігнуті диски діметром 7-8,5 мк. Безядерні клітини. Червоного кольору надає гемоглобін — складний білок із Fe. Транспорт кисню. Живуть 2-3 місяці.

Лейкоцити (білі кров’яні клітини), ядерні. 3-9. 109 у літрі. Основні функції лейкоцити виконують поза межами кровотоку — у тканинах. Вони проникають між клітинами ендотелію, потрапляють в сполучну тканину, можуть проходити і між клітинами епітелію. Лейкоцити — це фагоцити. Лімфоцити беруть участь у формуванні імунних тіл. Здатні до активного переміщення (хемотаксис). Виділяють зернисті (гарнулоцити) і незернисті (агранулоцити).

Гранулоцити: еозинофіли, базофіли і нейтрофіли.

Агранулоцити: лимфоцити (активна участь у формуванні імунітету — утворення антитіл) і моноцити (фагоцити — макрофаги).

Процентне співвідношення різних лейкоцитів складає лейкоцитарну формулу, яка має значення для уточнення діагнозу хвороби.

Кров’яні пластинки (тромбоцити) дрібні безбарвні тільця 2-5 мк. Це ділянки цитоплазми кровотвірної тканини. Мають значення у зсіданні крові. 200-400. 109 у літрі.

Клітини крові утворюються із стовбурних кровотвірних клітин. Це малодиференційовані клітини: які дають початок усім видам кров’яних клітин. Еритроцити, гранулоцити, моноцити, тромбоцити утворюються у червоному кістковому мозку, а лімфоцити у лімфатичних вузлах і селезінці. В селезінці людини можуть виникати і інші лейкоцити, тромбоцити і еритроцити.

Лімфа — між кровоносними капілярами і клітинами тканин, у прошарках сполучної тканини є проміжки (міжклітинні щілини), які заповнені міжклітинною рідиною. Ця тканинна рідина утворюється за рахунок проникнення речовин із кровоносних капілярів та виділення клітинами своїх продуктів. Значна частина міжклітинної рідини повертається у кров’яне русло, а частина її надходить у лімфатичні капіляри і перетворюється у лімфу.

По лімфатичних капілярах лімфа надходить до лімфатичних вузлів. Тут вона збагачується лімфоцитами і моноцитами.

Лімфатичні узли є органами імунної системи. Розрізняють кілька типів вузлів. До вузлів першого етапу підходить 6 і більше приносних лімфатичних судин, виходить — 2-4 виносні судини. Виносні судини приносять лімфу у вузли другого етапу, а звідси до наступних етапів. Розміри лімфовузлів різні — 0,5-1 ч 50-75 мм. Кожний вузол має сполучнотканинну капсулу, від якої до сусідніх тканин відходять тяжі до сусідніх тканин. Місце виходу судин у вузлі називають його воротами — тут є невелике заглиблення.

Внутрішня тканина (строма) вузла розташована між сполучнотканинними тяжами, які зв’язані із зовнішньою капсулою. Строма побудована із ретикулярних волокон і ретикулярних клітин, які утворюють тримірну сітку з петлями різної величини і форми. У петлях ретикулярної тканини розташовуються клітинні елементи лімфоїдного ряду.

Рихла незформована сполучна тканина супроводжує кровоносні судини, тим самим присутня у кожній ділянці органа. Основа багатьох органів побудована із цієї тканини.

Міжклітинна речовина цієї тканини включає в себе основну речовину, колагенові, еластичні і ретикулінові волокна.

Основна (аморфна) речовина гомогенна — мукополісахариди з білками. Від рідкого до желеподібного стану.

Колагенові (клейдающі) волокна — смужки або стрічки товщиною до 12 мк. Білок — колаген.

Еластичні волокна (білок — еластин) — гіллясті нитки, які анастомозують між собою.

Ретикулінові, або аргирофільні, волокна розташовані у вигляді сітки.

Клітинні елементи рихлої сполучної тканини дуже різн різноманітні.

Фібробласти:

• гістіоцити;
• тучні клітини;
• плазматичні клітини;
• адвентиціальні клітини;
• пігментні клітини;
• жирові клітини.

Хрящова тканина. Розвивається із мезенхіми — має клітини і волокна, які розташовані у щільній основній речовині. У хрящах міжклітинної речовини більше ніж у щільній сполучній тканині. Хрящ вкритий охрястям, яке утворене хондробластами. За їх рахунок хрящова тканина росте. Ріст хряща може здійснюватися і за рахунок розмноження молодіх клітин самого хряща. У хращі відсутні кровоносні судини, його живлення відбувається за рахунок охрястя, у якому дуже багато кровоносних судин.

Виділяють гіаліновий, еластичний і волокнистий хрящі.

Гіаліновий — суглобові поверхні, дихальні шляхи.

Еластичний — вушна раковина, надгортанник, ріжкоподібний і клинопо-дібний хрящі гортані. В ньому більше еластичних волокон, які мають різноманітні напрямки і утворюють густу сітку.

Волокнистий — міжхребцеві диски, симфиз лобкових кісток, місця прикріплення зв’язок, сухожиль і великих м’язів до кісток. У цьому хрящі волокна ідуть пучками паралельними рядами.

Кісткова тканина. Утворюється із мезенхіми. Міжклітинна речовина провапнована. Вона містить волокна і неорганічні солі (кальцію, фосфору, магнію тощо). Волокна типу колагену — осеїн.

У міжклітинній речовині розташовані порожнини, сполучені тоненькими кістковими канальцями. У них розташовани остеоцити — не здатні до поділу відростчасті клітини із слабко вираженими органелами.

Другий тип клітин кісткової тканини — остеобласти. Це кісткоутворюючі клітини. Виділяючи міжклітинну рідину і замуровуюючись у ній, вони перетворюються у остеоцити. Тобто у зформованій кістці остеобласти є лише у ділянках регенерації кісткової тканини.

Ще один тип клітин кістки — остеокласти — багатоядерні клітини великих розмірів. Їх цитоплазма містить багато лізосом. Клітини утворюють мікро-ворсинки, які спрямовуються у напрямку руйнування хряща чи кістки. Остео- класти руйнують частину остеоцитів «підправляючи» структуру кістки.

Розрізняють перетинчасту і пластинчасту кісткову тканину. У перетинча-стій у основній речовині у різних напрямках проходять товсті пучки осеїнових волокон. Без певної орієнтації розташовані і остеоцити. Такі кістки криші черепа, частина ключиці.

Пластинчаста кістка побудована із пластинок. Кожна пластинка — це паралельні ряди осеїнових волокон, між якими розташовані остеоцити. У основній масі кістки пластинки розташовуються у вигляді трубочок вставлених одна в одну — остеон (гаверсова система). У двох сусідніх пластинках пучки волокон ідуть у взаємоперпендикулярних напрямках, що надає кістці великої міцності. Між остеонами розташовуються вставні пластинки.

М’язова тканина. Всякі рухи у людини і тварин забезпечуються м’язами. М’язи скорочуються завдяки наявності у них скоротливих структур — міофибріл.

Розрізняють посмуговану, не посмуговану, серцеву та спеціалізовану (міоепітеліальні клітини, які оточують секреторні відділи молочних, слинних, потових залоз і сприяють видавлюванню із них секрету; мускулатура зіниці і ціліарного тіла ока — змінюють кривизну кришталика) м’язеву тканину.

Не посмугована (гладенька мускулатура) м’язева тканина входить до складу усіх внутрішніх органів (крім верхнього відділу стравоходу, кінцевого відділу товтої кишки та діафрагми). Розвивається із мезенхіми. По- будована із клітин — міоцитів; веретеноподібні або зірчасті; L = до 100 мк. У них багато міофібрил, які складаються із протофібрил. Міофібрили забезпечують скорочення тканини. Скорочується ціла група міоцитів одночасно, скорочення відбувається недовільно, за характером — це тонічні скорочення. Міоцити оточені прошарками сполучної тканини, у яких ідуть кровоносні судини.

Посмугована м’язова тканину утворюється із мезодерми. Із неї побудовані м’язи скелетні, рота, язика, глотки, гортані, верхня частина стравоходу, діафрагми, мімічні, зовнішнього відхідникового сфінктра. Скорочується довільно. Побудована із волокон симпластичної будови.

Є смугасті м’язи білі (повільні) і червоні (швидкі). Це від міоглобіну, який забезпечує м’яз О₂.

М’язове волокно має L від кількох мм до 10-12 см. Має форму циліндра.

Волокно вкрите оболонкою — сарколемою, яка має власне оболонку м’язевого волокна (цитоплазматична мембрана) і сітку колагенових волокон, які щільним шаром вкривають м’язеве волокно. Волокно має багато ядер, розташованих під сарколемою, і мітохондрій (саркосом). Саркосом більше у волокнах, які мають велику рухливу активність.

Основним компонентом м’язевих волокон є міофібрили — пучки безперернвих волокон, які ідуть від одного кінця волокна до другого паралельно осі волокна. Міофібрили складаються із товстих (міозин) і тонких (актин) протофібрил. Вони частково перекриваються. Функціональною одиницею міофібрили є саркомер — ділянка між двома смужками Z (телофрагми). Z смужка — це мембрана до якої прикріплюються молекули актину.

Скорочення м’яза здійснюється завдяки руху (ковзанню) молекул актину і міозину однієї по відношенні до іншої.

Особливе місце займає серцевий м’яз. У ньому між м’язевими волокнами є анастомози. М’язеве «волокно» у цьому м’язі складене із клітин. Вставні пластинки (межі сусідніх клітин) пересікають м’язеві волокна. В пластинках закінчуються міофібрили клітин, тобто міофібрили однієї клітини не проникають у сусідню. Кожна м’язева клітина також має сарколему, сарко- плазму з міофібрилами і ядром в центрі. Міофібрили мають смугастість як і у скелетних м’язів і розташовуються рідко по під краєм клітини. По анастомозам вони переходять із одного «волокна» в інше. Такий вузькопетлистий синцитій сприяє повному і сильному скороченню серця.

У клітинах багато мітохондрій. Кожне «волокно» оточене тонковолокнистою сполучною тканиною з кровоносними судинами.

Нервова тканина розвивається із ектодерми і складається із двох компонентів — нервових клітин і нейроглії.

Нейроглія здійснює опірну, трофічну, секреторну і захисну функції. Є два типи нейроглії: макро- і мікроглія.

Макроглія (утворюється із ектодерми) поділяється на епендиму, астроглію і олігодендроглію.

Епендима вистилає спинномозковий канал, шлуночки мозку. Крім вистилки бере участь в утворенні спинномозкої рідини.

Астроглія — утворює опірний апарат центральної нервової системи. У клітинах багато мітохонджрій, що свідчить про їх участь у обмінних процесах.

Олігоденроглія — утворює оболонки нервових волокон, входить до складу рухових і чутливих нервових закінчень. Здійснює трофіку нейронів, що оточує, отримуючи поживні речовини від кровоносних капілярів. Мають значення в проведенні нервових імпульсів.

Мікроглія (утворюється із мезенхіми) складається із рухливих відростчастих клітин, які виконують фагоцитарну функцію.

Нервові клітини складаються із тіла та відростків. Розрізняють два типи відросткі: короткі — дендрити та довгий — аксон. Довжина відростків дуже варіює — від кількох мікронів до 1,5 м.

Характерною ознакою нервових клітин є наявність у специфічних структур — речовина Нісля і нейрофібрили. Тільця Нісля свідчать про здатність нервових клітин синтезувати білки. Нейрофібрили розташовуються у тілі клітини у вигляді сітки, а у відростках правильними рядами.

За характером розташування відростків нервові клітини поділяють на уніполярні, біполярні, мультиполярні та псевдоуніполярні. У уніполярних є один (як правило довгий) відросток. У біполярних їх два, або бильше, але вони розташовані на двох полюсах. У мультиполярних нейронів відростків багато і великий за розмірами може не відрізнятися від малих. У псевдоуніполярного нейрона є лише аксон, який ділиться на два — один іде на периферію, а інший до ц. н. с.

За функціями нервові клітини поділяють на рухові, чутливі (частіше це псевдоуніполярні) та вставні або проміжні (мультиполярні).

Нервові волокна — відростки нервових клітин, які вкриті оболонками із нейроглії. Центр волокна становить відросток нервової клітини (осьовий циліндр — аксон). Розрізняють м’якотні і безм’якотні нервові волокна.

М’якотні (міелінові) мають складну оболонку. Одна її частина має міелін (міелінова оболонка), який має шарувату будову. У ній чергуються концентричні шари ліпідів і білків. Друга частина оболонки називається шванівською або неврилемою. Межі між сусідніми шванівськими клітинами називаються перехватами Ранв’є. Тут мієліну немає.

Безм’якотні нервові волокна мають лише шванівські клітини, які утворюють тяжі цитоплазми. У цих тяжах проходить кілька осьових циліндрів.

М’якотні і безм’якотні нервові волокна, оточені сполучною тканиною, утворюють периферичні нервові стовбури (нерви), які на периферії галузяться і зрештою утворюють чутливі чи рухові закінчення.

Нервові закінчення. Чутливі нервові закінчення (рецептори) — це кінцеві розгалудження відростків чутливих нейронів. Вони є у всіх тканинах організму і сприймають різноманітні подразнення (больові, температурні, хімічні, механічні тощо). Є прості рецепторі і складні. Прості — це безм’якотні розгалудження дендритів. У складних є клітини глії. Деякі з них утворюють ще і капсули із сполучної тканини. Це капсульовані нервові закінчення. Клітини глії відіграють певну роль у трансформуванні енергії подразнення у нервовий імпульс.

Рухові (моторні) кінцеві закінчення утворені кінцевими галуженнями аксонів моторних клітин, тіла яких розташовані у рухових ядрах спинного чи головного мозку. Із іннервованою тканиною нервове закінчення утворює синапс. У складі синапсу виділяють пре- (мембрана аксона) і постсинаптичну (мембрана іннервованого органа) та синаптичну щілину. Передавання імпульсу у синапсі відбувається за рахунок медіатора, який виділяється пресинаптичним утворенням.

06.09.2011

osvita.ua

Тканини – Біологія людини

Природний добір – Основні положення еволюційної теорії Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА ЕВОЛЮЦІЯ ОРГАНІЧНОГО СВІТУ Основні положення еволюційної теорії Природний добір Природний добір – це процес, спрямований на…

Генетичні маркери МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 1 БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 1.3. Онтогенетичний рівень організації життя 1.3.2. Основи генетики людини 1.3.2.18. Генетичні маркери Для діагностики спадкових та інфекційних…

Біохімічні методи – Методи вивчення спадковості людини МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 1 БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 1.3. Онтогенетичний рівень організації життя 1.3.2. Основи генетики людини 1.3.2.17. Методи вивчення спадковості людини Біохімічні методи Біохімічні…

Основний і загальний обмін речовин і енергії Відповіді на питання до екзамену з курсу Основи біології та генетики Основний і загальний обмін речовин і енергії. В організмі людини, в органах, тканинах, клітинах…

УТВОРЕННЯ СЕЧІ – ВИДІЛЕННЯ – ЛЮДИНА Біологія – універсальний довідник ЛЮДИНА ВИДІЛЕННЯ УТВОРЕННЯ СЕЧІ У нирках сеча утворюється з плазми крові, яка надходить до них. Процес сечоутворення поділяється на два етапи:…

Відділ Бурі й червоні водорості Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА СИСТЕМА ОРГАНІЧНОГО СВІТУ Відділ Бурі й червоні водорості Бурі й червоні (багрянки) водорості поширені переважно в…

Рибосоми – БУДОВА КЛІТИНИ Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА БУДОВА КЛІТИНИ Рибосоми Рибосоми – це органели, які містяться у клітинах еукаріотів і прокаріотів. Рибосоми складаються…

Захисні властивості крові. (Фагоцитоз. Імунітет. Формування імунних властивостей в процесі розвитку дитини) Відповіді на питання до екзамену з курсу Основи біології та генетики Захисні властивості крові. (Фагоцитоз. Імунітет. Формування імунних властивостей в процесі розвитку дитини). Фагоцитоз –…

Органогенез – Ембріональний розвиток тварин – Розмноження та індивідуальний розвиток організмів Біологія Розмноження та індивідуальний розвиток організмів Ембріональний розвиток тварин Органогенез Зародкові листки дають початок тканинам і органам ембріонів, що розвиваються. З ектодерми формуються зовнішній епітелій,…

ЗАПЛІДНЕННЯ ТА ЕМБРІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ – ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я Довідник з біології ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я ЗАПЛІДНЕННЯ ТА ЕМБРІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ Завдяки скороченню м’язової оболонки і руху війок епітелію яйцепроводу яйцеклітина просувається по матковій…

ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ БУДОВИ ЧЛЕНИСТОНОГИХ Біологія – універсальний довідник ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ ТВАРИНИ ТИП ЧЛЕНИСТОНОГІ Членистоногі – найчисельніший тип у царстві Тварини. До нього належить понад 1,5 млн. видів, у тому…

Взаємодії генів та їх прояв при різних типах успадкування МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 1 БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 1.3. Онтогенетичний рівень організації життя 1.3.2. Основи генетики людини 1.3.2.5. Взаємодії генів та їх прояв при різних…

Протерозойська ера – Виникнення і розвиток життя на Землі Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА ЕВОЛЮЦІЯ ОРГАНІЧНОГО СВІТУ Виникнення і розвиток життя на Землі Протерозойська ера У протерозойську еру життя існувало…

Чоловічі статеві органи – РОЗМНОЖЕННЯ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ – БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ РОЗМНОЖЕННЯ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ Чоловічі статеві органи Чоловіча статева система складається з внутрішніх…

ВИДОЗМІНИ ВЕГЕТАТИВНИХ ОРГАНІВ – ОРГАНИ І ОРГАНІЗМ Біологія – універсальний довідник БУДОВА КВІТКОВОЇ РОСЛИНИ. ФУНКЦІЇ ЇЇ ОРГАНІВ ОРГАНИ І ОРГАНІЗМ ВИДОЗМІНИ ВЕГЕТАТИВНИХ ОРГАНІВ Видозміни надземних пагонів. їх функції. Столони – подовжені повзучі…

Ссавці – Отруйні тварини – Отруйні для людини організми МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 3 БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ 3.6. Отруйні для людини організми 3.6.2. Отруйні тварини Ссавці Серед представників класу…

З’єднання кісток – ОПОРНО-РУХОВА СИСТЕМА – БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ ОПОРНО-РУХОВА СИСТЕМА З’єднання кісток Розрізняють нерухомі, напіврухомі та рухомі (суглоби) з’єднання кісток. Нерухомі з’єднання…

Спадкові хвороби обміну ліпідів – Генні (молекулярні) хвороби МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 1 БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 1.3. Онтогенетичний рівень організації життя 1.3.2. Основи генетики людини 1.3.2.35. Генні (молекулярні) хвороби Спадкові хвороби обміну ліпідів…

Тестові завдання – Вищі спорові рослини Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА СИСТЕМА ОРГАНІЧНОГО СВІТУ Вищі спорові рослини Тестові завдання Виберіть одну правильну відповідь. 1. Характерна ознака циклу…

ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ПОПУЛЯЦІЇ Біологія – універсальний довідник ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ПОПУЛЯЦІЇ У природі будь-який біологічний вид складається з великої кількості популяцій, які так чи інакше…

Насінні рослини Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА СИСТЕМА ОРГАНІЧНОГО СВІТУ Насінні рослини Насінним рослинам притаманні особливості розвитку, що дозволили їм пристосуватися до різноманітних…

Нервова і гуморальна регуляція серцевої діяльності Відповіді на питання до екзамену з курсу Основи біології та генетики Нервова і гуморальна регуляція серцевої діяльності. Діяльність серця регулюється двома парами нервів: блукаючими і…

КЛАС ВІЙЧАСТІ ЧЕРВ’ЯКИ (TURBELLARIA) – ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВ’ЯКИ (PLATHEMINITHES) – ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA) Довідник з біології ТВАРИНИ ЦАРСТВО ТВАРИНИ ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA) ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВ’ЯКИ (PLATHEMINITHES) КЛАС ВІЙЧАСТІ ЧЕРВ’ЯКИ (TURBELLARIA) Переважаюча більшість війчастих черв’яків, або турбелярій – вільно-існуючі…

КЛАС ДВОСТУЛКОВІ (BIVALVIA) – ТИП МОЛЮСКИ, АБО М’ЯКОТІЛІ (MOLLUSCA) – ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA) Довідник з біології ТВАРИНИ ЦАРСТВО ТВАРИНИ ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA) ТИП МОЛЮСКИ, АБО М’ЯКОТІЛІ (MOLLUSCA) КЛАС ДВОСТУЛКОВІ (BIVALVIA) Найбільша кількість видів цього класу мешкає в морях…

БУДОВА І ХІМІЧНИЙ СКЛАД КЛІТИНИ – ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ І ЙОГО БУДОВА – ЛЮДИНА Біологія – універсальний довідник ЛЮДИНА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ І ЙОГО БУДОВА БУДОВА І ХІМІЧНИЙ СКЛАД КЛІТИНИ Як і все живе, організм людини складається з клітин. Завдяки…

Трансляція МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 1 БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 1.2. Молекулярно-генетичний і клітинний рівні організації життя 1.2.3. Спадковий апарат еукаріотичних клітин і його функціонування на молекулярному…

Мутаційна мінливість – Закономірності мінливості Біологія. Експерес-підготовка до ЗНО та ДПА ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ РОЗДІЛ III. ОРГАНІЗМЕНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ (продовження) Тема 7. Закономірності мінливості Мутаційна мінливість Мутації – дискретні зміни…

Основні середовища існування організмів – Екологічні умови існування організмів Біологія. Експерес-підготовка до ЗНО та ДПА ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ РОЗДІЛ IV. ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ Тема 1. Екологічні умови існування організмів Основні середовища існування організмів Наземно-повітряне середовище Наземно-повітряне…

Вітаміни їх значення для організму Відповіді на питання до екзамену з курсу Основи біології та генетики Вітаміни їх значення для організму. Для підтримання нормальної життєдіяльності організму крім білків, жирів, вуглеводів,…

ЦАРСТВО РОСЛИНИ – НАДЦАРСТВО ЕУКАРІОТИ Довідник з біології РОСЛИНИ НАДЦАРСТВО ЕУКАРІОТИ ЦАРСТВО РОСЛИНИ ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ РОСЛИН Розміри й будова рослин коливаються в широких межах – від 2-3 мкм у одноклітинних…

Метод дерматогліфіки Відповіді на питання до екзамену з курсу Основи біології та генетики Метод дерматогліфіки. Суть методу полягає в аналізі шкірних візерунків (малюнків) на долонях і стопах….

Тип Членистоногі – Підцарство Багатоклітинні Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА СИСТЕМА ОРГАНІЧНОГО СВІТУ Царство Тварини Підцарство Багатоклітинні Тип Членистоногі Цей тип об’єднує близько 1,5 млн. видів…

Обмін речовин у клітині – Клітина як основна структурно-функціональна одиниця живої природи – Загальна Біологія Біологія Загальна Біологія Клітина як основна структурно-функціональна одиниця живої природи Обмін речовин у клітині Обмін речовин (метаболізм) – сукупність хімічних перетворень, які відбуваються у клітині…

Фізичні властивості м’язів – ОПОРНО-РУХОВА СИСТЕМА – БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ ОПОРНО-РУХОВА СИСТЕМА Фізичні властивості м’язів Величина максимального напруження, яке може розвинути м’яз під час…

Правила макроеволюції МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 2 ПОПУЛЯЦІЙНО-ВИДОВИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ 2.3. Закономірності і проблеми макроеволюції та антропогенезу 2.3.4. Правила макроеволюції Зіставлення характеру…

Генетика – Спадковість і мінливість організмів – Розмноження та індивідуальний розвиток організмів Біологія Розмноження та індивідуальний розвиток організмів Спадковість і мінливість організмів Генетика Спадковість і мінливість живих організмів і методи управління ними вивчає наука генетикА. Генетика як…

Виникнення та функції мови – БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ – БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ Виникнення та функції мови Вища нервова діяльність людини, на відміну…

ВІДМІТНІ ОЗНАКИ ПРО – І ЕУКАРІОТИЧНИХ КЛІТИН – ПРИНЦИПИ СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КЛІТИНИ Довідник з біології ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ ОСНОВИ ЦИТОЛОГІЇ ПРИНЦИПИ СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КЛІТИНИ ВІДМІТНІ ОЗНАКИ ПРО – І ЕУКАРІОТИЧНИХ КЛІТИН. Клітини прокаріотичного типу мають особливо малі розміри…

Особливості кишечника у дітей Відповіді на питання до екзамену з курсу Основи біології та генетики Особливості кишечника у дітей. Тонкий кишечник – ДПК у дітей раннього віку розташована на…

ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я – Біологія, довідник для абітурієнта Біологія ЗАВДАННЯ ТА ВІДПОВІДІ 7. ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я 7.1. Хімічний склад клітин. До складу клітин входять органічні та неорганічні сполуки. Органічні: найбільш важливі –…

Тестові завдання – Пагін Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА СИСТЕМА ОРГАНІЧНОГО СВІТУ Пагін Тестові завдання Виберіть одну правильну відповідь 1. Судини у стеблі розташовані в:…

Шистосоми – Тип Плоскі черви Plathelminthes МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 3 БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ 3.4. Медична гельмінтологія 3.4.2. Тип Плоскі черви ( Plathelminthes ) 3.4.2.9. Шистосоми…

КЛАС ДЖГУТИКОНОСЦІ (MASTIGOPHORA) – ТИП САРКОМАСТІГОФОРИ Довідник з біології ТВАРИНИ ЦАРСТВО ТВАРИНИ ПІДЦАРСТВО ОДНОКЛІТИННІ, АБО НАЙПРОСТІШІ (PROTOZOA) ТИП САРКОМАСТІГОФОРИ КЛАС ДЖГУТИКОНОСЦІ (MASTIGOPHORA) Найдавніша група організмів, яка пов’я­зує рослинний і тваринний світ….

ОДНОДОЛЬНІ. РОДИНА ЛІЛІЙНІ – КВІТКОВІ РОСЛИНИ Біологія – універсальний довідник БІОРОЗМАЇТТЯ КВІТКОВІ РОСЛИНИ ОДНОДОЛЬНІ. РОДИНА ЛІЛІЙНІ Загальні ознаки. Оцвітина в лілійних проста, складається з 6 листочків у двох колах. Листочки або…

Підтип Черепні – Тип Хордові – Підцарство Багатоклітинні Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА СИСТЕМА ОРГАНІЧНОГО СВІТУ Царство Тварини Підцарство Багатоклітинні Тип Хордові Підтип Черепні Клас Круглороті. Круглороті – клас…

Контрольно-навчальні завдання – Клітина як елементарна структурно-функціональна одиниця живого МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 1 БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 1.2. Молекулярно-генетичний і клітинний рівні організації життя Контрольно-навчальні завдання 1. Біохімічна гіпотеза виникнення життя на Землі належить:…

РОЗМНОЖЕННЯ – РОЗМНОЖЕННЯ І ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІЗМІВ Довідник з біології ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ ОСНОВИ ЦИТОЛОГІЇ РОЗМНОЖЕННЯ І ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІЗМІВ РОЗМНОЖЕННЯ Тривалість життя особини менше тривалості існування ви­ду, до якого вона належить. Тому…

ВЧЕННЯ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО ПРО НООСФЕРУ Довідник з біології ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ ЛЮДИНА І БІОСФЕРА ВЧЕННЯ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО ПРО НООСФЕРУ Еволюція органічного світу пройшла декілька етапів. Пер­ший з них – виникнення…

Амеба кишкова (Entamoeba coli) – Тип Саркоджгутикові Sarcomastigophora. Клас Справжні амеби Lobosea МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 3 БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ 3.3. Медична протозоологія 3.3.2. Тип Саркоджгутикові ( Sarcomastigophora ). Клас Справжні амеби…

Аскарида людська (Ascaris lumbricoides) – Тип Круглі черви (Nemathelminthes) МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 3 БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ 3.4. Медична гельмінтологія 3.4.3. Тип Круглі черви (Nemathelminthes) До типу Круглі черви…

predmety.in.ua

тканини людини. Реферат – Освіта.UA

У рефераті подано відомості про основні тканини людини

Епітеліальна тканина

Тканина, це історично (філогенетично) утворена система клітин і деяких структур, яка має спільність будови, функції, розвитку.

Розрізняють 4 типи тканин: епітеліальна, сполучна, м’язова і нервова. Кожна розвивається із певних ембріональних зачатків, що і складає їх специфіку структури і функції.

Епітеліальна тканина є пограничною тканиною між організмом і довкіллям. Вона забезпечує захист організму від впливу зовнішнього середовища. Разом з тим крізь епітеліальну тканину здійснюється обмін речовин між організмом і довкіллям. Розрізняють кілька видів епітелію, але властивість межової структури є у кожному з них.

Епітелій вкриває всю зовнішню поверхню тіла, поверхню травного тракту, дихальних і сечостатевих шляхів, усі серозні оболонки порожнин тіла. Із епітеліальної тканини побудовані нирки, майже усі залози організму, за винятком окремих відділів залоз внутрішньої секреції.

Епітеліальна тканина розвивається із усіх трьох зародкових листків. Із ектодерми утворюється епітелій шкіри, ротової порожнини, рогівки ока, найнижчих відділів сечостатевого шляху і залоз цих відділів. Із ендодерми розвивається епітелій, що вкриває внутрішню поверхню шлунково-кишкового тракту, його залози, печінка, підшлункова залоза. Із мезодерми виникає увесь епітелій серозних оболонок порожнин тіла і епітелій сечостатевих шляхів.

Крізь епітелій проходять речовини із одного середовище в інше (наприклад, всмоктування речовин кишковим епітелієм, виділення крізь епітелій нирок тощо). Епітелій виконує також функцію захисту (у шкірі захист від механічних впливів, у шлунку — від хімічних і частково механічних). У зв’язку з цим цілісність епітеліального покриву має дуже велике значення.

Епітелій, що утворює залози, продукує секрети і його називають секреторним. Одні залози виводять утворені ним речовини у зовнішнє середовище — на шкіру, у порожнину дихальних шляхів, рота, шлунково-кишковий тракт, порожнини сечостатевих вивідних шляхів, інші виділяють ці речовини (гормони) у кров.

     

Секрети залоз мають дуже велике значення.

Гормони впливають на обмін речовин. Секрет залоз ротової порожнини, шлункових залоз, кишкового епітелію, печінки, підшлункової залози беруть участь у процеси травлення, здійснюючи розщеплення речовин до їх складових, які можуть засвоюватися у травному апараті. Інший тип секрету, наприклад слиз, захищає епітелій від хімічних пошкоджень, забезпечує формування калових мас у кишечнику, сприяє виведенню пилоподібних часток із дихальних шляхів. Секрет одних шкірних залоз змазує шкіру, інших — забезпечує виведення води, продуктів білкового обміну.

Виділяють велику кількість епітеліїв, бо вони мають різне походження і функції. Але усі вони характеризуються спільними рисами:

• 1). Це пласт клітин, завдяки чому він може захищати нижні тканини від зовнішніх впливів і здійснювати обмін між зовнішнім і внутрішнім середовищем; порушення цілісності пласта приводить до послаблення його захисних властивостей, до можливості проникання інфекції;
• 2). епітелій розташований на базальний мембрані, яка відіграє велику роль у прониканні поживних речовин в епітелій з нижніх тканин;
• 3). епітелій розташований на сполучній тканині, крізь яку до епітелію надходять поживні речовини;
• 4). епітелій характеризується полярністю, тобто частини клітини (базальні), що лежать ближче до базальної мембрани, мають одну будову, а протилежні (апікальні) — мають іншу; у кожній частині клітини розташовуються різні її компоненти;
• 5). епітелій має дуже високу здатність до регенерації (відновлення).

Класифікація епітелію

Існують різні класифікації епітелію.

Найчастіше епітелій класифікують за характером будови.

Одно- і багатошаровий. У одношарового усі клітини лежать на базальній пластинці. У багатошарового — лише нижній ряд торкається базальної пластинки. До складу багатошарового епітелію входять різні клітини (циліндричні, шипуваті, пласкі), тому його називають поліморфним.

Одношаровий епітелій може бути одно- чи багаторядним. У однорядного клітини мають однакову форму (кубічні, циліндричні, пласкі) і розташовані у один ряд. Їх ядра розташовані на одному рівні.

У багаторядного епітелію клітини різної форми, ядра їх розташовані на різних рівнях, кількома рядами.

Особливості будови клітин епітелію

Епітеліальні клітини щільно сполучені одна з одною, що зумовлює міцність епітеліального пласта. Сполучення відбувається за допомогою аморфної (безструктурної) речовини, яка лежить між ними. Міцність забезпечує і зв’язок клітин одна з одною за принципом «шип — гніздо» (видимі лише під електронним мікроскопом), тобто вирости однієї клітини впинаються у заглиблення іншої, сусідньої.

Спеціалізовані структури епітеліальних клітин виникають у зв’язку з особливостями їх функцій. Клітини можуть мати мікроворсинки, війки, джгутики, тонофібрили, вп’ячування мембрани у базальній частині клітини.

Мікроворсинки — дрібнесенькі вирости цитоплазми на вільній, не зв’язаній з базальною мембраною поверхні клітини. У складі однієї клітини їх налічують до 3000. Така велика кількість мікроворсинок збільшує робочу поверхню клітин. Мікроворсинки мають епітелії кишечника, канальців нирки, тобто клітини, які здійснюють всмоктування.

Війки — тонкі рухливі вирости поверхні клітин миготливого епітелію і епітелію статевих шляхів. Це вирости цитоплазми, у яких розташовані нитки, які сполучені з видозміненими центріолями. Війки постійно і швидко скорочуються, завдяки чому створюється рух рідини (слизу). Так переміщується пил у дихальних шляхах, гамети у статевих шляхах.

Джгутики — є апаратом руху чоловічих статевих клітин, за будовою нагадують війки.

Тонофібрили — нитчасті структури, які лежать у цитоплазмі клітин. Вони складаються із ланцюгів білковіх молекул. Забезпечують міцність епітеліальних клітин.

Вп’ячування мембрани у базальній частині властиві клітинам канальців нирки, слинних залоз тощо, яким необхідний великий контакт з базальною пластинкою.

Приклади епітелію

Одношаровий (однорядний) плаский епітелій — мезотелій.

Має мезодермальне походження, вистилає поверхню навколосерцевої сумки, поверхню листків плеври, очеревини, сальника. Має межову (відділяючу) і секреторну функції. Утворюючи гладеньку поверхню полегшує ковзання органів (серця, легень, кишечника) у порожнинах, перешкоджає утворенню спайок між органами. Спайки утворюються тоді, коли цей епітелій руйнується. Крізь мезотелій відбувається обмін речовин між рідиною вторинних порожнин тіла і кровоносними судинами сполучної тканини, на якій він лежить.

Одношаровий кубічний епітелій. Клітини однакові, кубічної форми з круглими ядрами в центрі. Цей епітелій розвивається з усіх трьох зародкових лістків і розташовується у канальцях нирок, у дрібних протоках залоз, дрібних бронхах легень. Виконує всмоктувальну, секреторну та межову функції.

Одношаровий циліндричний, або призматичний, епітелій. В основному ендодермального походження, розташовується на внутрішній поверхні шлунково-кишкового тракту, жовчевого міхура, вивідних протоках печінки, підшлункової залози.

У кишечнику і жовчевому міхур епітелій має багаточисельні вирости цитоплазми — мікроворсинки. Вони збільшують поверхню клітин для всисання. У кишечнику є бокалоподібні клітини, вони виділяють слиз. Такі клітини є і у шлунку. Слиз — захист. У вивідних протоках печінки і підшлункової залози циліндричний епітелій виконує межову функцію.

Відокремлено стоїть циліндричний епітелій мезодермального походження, що вкриває внутрішню поверхню яйцеводів і матки. Він має мікроворсинки і миготливі війки, які сприяють просуванню статевих клітин.

Одношаровий багаторядний миготливий епітелій. Його клітини мають різну форму і висоту; відповідно їх ядра розташовані на різних рівнях, утворюючи кілька рядів. На клітинах є миготливі війки. В цьому епітелії виділяють 3 типи клітин: миготливі, короткі і довгі вставні. Вставні клітини лежать на базальній пластинці своєю широкою частиною, а миготливі — вузькою. Вставні клітини до поверхні епітелію не доходять.

Зустрічають і бокалоподібні клітини, які виділяють слиз, що утворює слиз на поверхні епітелію. Цей епітелій вистилає повітроносні шляхи і має ендодермальне походження. Функція — захист і відмежування. На клітині є до 250 війок, рухи яких і забезпечують виведення пилу із дихальних шляхів.

Багатошаровий поліморфний нездатний роговіти епітелій. Три шари клітин:

• базального,
• шипуватого,
• плаского.

Базальний шар складається із клітин циліндричної форми. Це ростовий, або камбіальний, шар, тобто за його рахунок заміщуються відмерлі клітини.

Другий шар має клітини неправильної багатокутної форми. У них багато протоплазматичних відростків з десмосомами. У цитоплазмі є тонофібрили — надають механічної стійкості.

Третій шар — шар пласких клітин, які закінчують свій життєвий цикл і злущуються. Цей тип епітелію зустрічається у рогівці, частково у порожнині рота, стравоході.

Багатошаровий поліморфний здатний роговіти епітелій. Вкриває шкіру, деякі сосочки язика тощо. Складається із кількох десятків шарів, які можна об’єднаті у 5: базальні клітини, шипуваті клітини, зернистий шар, блискучий і роговий.

Базальний шар і шипуватий називають ростковим — вони активно розмножуються.

Зернистий шар складається із сплющених клітин, у яких містяться зерна кератогіаліну — фібрилярного білка. Блискучий шар складається із клітин пласкої форми, у цитоплазмі яких знаходиться белкова речовина елеідин. Кератогіалін і елеідин поступово перетворюються в кератин (рогова речовина). Клітини рогового шару складаються із рогових пласких лусок. Вони заповнені роговою речовиною і повітрям. Поступово вони злущуються.

Перехідний епітелій. Залежить від рівня розтягування органу. Вистилає порожнини органів видільної системи (лаханки, сечоводи, сечовий міхур), які змінюють свій об’єм при заповненні. Є тут два шари: базальний і покривний. Базальний складається із дрібних темних і великих світлих клітин (розташовані між дрібними). Покривний складається із великих сплющених клітин. Такі вони при розтягуванні органа. При скорочуванні клітини стискаються і ніби випинаються назовні, нагадуючи при цьому багаторядний епітелій.

Залозистий епітелій. різний бо виконує різні функції. тобто секретує різні речовини. Їх розглянемо при розгляді залоз.

Сполучна тканина

Розвивається із мезенхіми. Своєрідної тканини — блукаючих клітин що вивільняються із усіх зародкових листків. Мезенхімні клітини ембріону у своєму розвитку можуть округлятися і перетворюватися у вільні рухливі клітини, які розташовуються у рідкій або напіврідкій проміжній речовині. Разом з тим можуть виникати мало рухливі або нерухливі клітини: які виробляють більш-менш щільну міжклітинну рідину. В результаті цього утворюються різні види сполучної тканини.

Зформована сполучна тканина складається із клітин і добре вираженої міжклітинної речовини. Кількість клітин і волокон та міжклітинної речовини дуже варіюють у різних сполучних тканин.

Міжклітинна речовина продукується клітинними елементами. Міжклітинна речовина може мати і самостійне значення, надаючи певних властивостей тій чи іншій тканині. Наприклад міцність кісткової тканини цілком залежить від міжклітинної речовини. В ній відбуваються основні процеси кісткової тканини.

Сполучна тканина повсюдна. Підстилає епітелій, оточує судини, з якими вона пов’язана генетично і функціонально.

Функції сполучної тканини.

• трофічна — бере участь в обміні речовин;
• захисна — здатність до фагоцитозу та формування імунітету;
• механічна (опірна) — утворює зв’язки, сухожилля, хрящі, кістки. Разом із судинами основу багатьох органів.

Маючи велику здатність до регенерації бере участь у загоюванні ран, утворюючи сполучнотканинні рубці.

Сполучна тканина має дуже багато перехідних форм тому її класифікація дуже складна і частіше всього ґрунтується на функціях.

Однією з сполучних тканин є кров.

У людини крові 6-8% маси тіла. В середньому це 4,5-5,5 літрів. Складається із проміжної речовини, якою є плазма крові, та форменних елемнтів. В’язкість крові — 5, плазми крові 1,7-2,2. Питома вага крові — 1,050-1,060, еритроцитів — 1,090, плазми — 1,025-1,034. Осмотичний тиск крові — 7,6 атм. Температура замерзання нижче «0» на 0,56-0,58 °С. рН крові коливається в межах 7,35-7,40.

Плазма крові містіть 90-92% води і 8-10% сухого залишку. У плазмі є білки — 7-8% сухого залишку; вуглеводи -0,12%; жири — 0,7-0,8%; мінеральні речовини — 0,9%. Серед білків — альбуміни (4,5%), глобуліни (2-3%), фібриноген (один з глобулінів; 0,2-0,4%).

Функції: транспортна (дихальна, живлення, виділення, регуляція тощо) та захисна (фагоцитоз та утворення антитіл; зсідання).

Кров знаходиться у тісному контакті з тканинною рідиною і лімфою, забезпечуючи гомеостаз тканин.

Гематокрит: 40-45% форманних елементів і 55-60% плазми.

Серед форменних елементів: еритроцити, лейкоцити і тромбоцити.

Еритроцити — 4-7. 1012 у літрі. Частина з них у депо. Двоввігнуті диски діметром 7-8,5 мк. Безядерні клітини. Червоного кольору надає гемоглобін — складний білок із Fe. Транспорт кисню. Живуть 2-3 місяці.

Лейкоцити (білі кров’яні клітини), ядерні. 3-9. 109 у літрі. Основні функції лейкоцити виконують поза межами кровотоку — у тканинах. Вони проникають між клітинами ендотелію, потрапляють в сполучну тканину, можуть проходити і між клітинами епітелію. Лейкоцити — це фагоцити. Лімфоцити беруть участь у формуванні імунних тіл. Здатні до активного переміщення (хемотаксис). Виділяють зернисті (гарнулоцити) і незернисті (агранулоцити).

Гранулоцити: еозинофіли, базофіли і нейтрофіли.

Агранулоцити: лимфоцити (активна участь у формуванні імунітету — утворення антитіл) і моноцити (фагоцити — макрофаги).

Процентне співвідношення різних лейкоцитів складає лейкоцитарну формулу, яка має значення для уточнення діагнозу хвороби.

Кров’яні пластинки (тромбоцити) дрібні безбарвні тільця 2-5 мк. Це ділянки цитоплазми кровотвірної тканини. Мають значення у зсіданні крові. 200-400. 109 у літрі.

Клітини крові утворюються із стовбурних кровотвірних клітин. Це малодиференційовані клітини: які дають початок усім видам кров’яних клітин. Еритроцити, гранулоцити, моноцити, тромбоцити утворюються у червоному кістковому мозку, а лімфоцити у лімфатичних вузлах і селезінці. В селезінці людини можуть виникати і інші лейкоцити, тромбоцити і еритроцити.

Лімфа — між кровоносними капілярами і клітинами тканин, у прошарках сполучної тканини є проміжки (міжклітинні щілини), які заповнені міжклітинною рідиною. Ця тканинна рідина утворюється за рахунок проникнення речовин із кровоносних капілярів та виділення клітинами своїх продуктів. Значна частина міжклітинної рідини повертається у кров’яне русло, а частина її надходить у лімфатичні капіляри і перетворюється у лімфу.

По лімфатичних капілярах лімфа надходить до лімфатичних вузлів. Тут вона збагачується лімфоцитами і моноцитами.

Лімфатичні узли є органами імунної системи. Розрізняють кілька типів вузлів. До вузлів першого етапу підходить 6 і більше приносних лімфатичних судин, виходить — 2-4 виносні судини. Виносні судини приносять лімфу у вузли другого етапу, а звідси до наступних етапів. Розміри лімфовузлів різні — 0,5-1 ч 50-75 мм. Кожний вузол має сполучнотканинну капсулу, від якої до сусідніх тканин відходять тяжі до сусідніх тканин. Місце виходу судин у вузлі називають його воротами — тут є невелике заглиблення.

Внутрішня тканина (строма) вузла розташована між сполучнотканинними тяжами, які зв’язані із зовнішньою капсулою. Строма побудована із ретикулярних волокон і ретикулярних клітин, які утворюють тримірну сітку з петлями різної величини і форми. У петлях ретикулярної тканини розташовуються клітинні елементи лімфоїдного ряду.

Рихла незформована сполучна тканина супроводжує кровоносні судини, тим самим присутня у кожній ділянці органа. Основа багатьох органів побудована із цієї тканини.

Міжклітинна речовина цієї тканини включає в себе основну речовину, колагенові, еластичні і ретикулінові волокна.

Основна (аморфна) речовина гомогенна — мукополісахариди з білками. Від рідкого до желеподібного стану.

Колагенові (клейдающі) волокна — смужки або стрічки товщиною до 12 мк. Білок — колаген.

Еластичні волокна (білок — еластин) — гіллясті нитки, які анастомозують між собою.

Ретикулінові, або аргирофільні, волокна розташовані у вигляді сітки.

Клітинні елементи рихлої сполучної тканини дуже різн різноманітні.

Фібробласти:

• гістіоцити;
• тучні клітини;
• плазматичні клітини;
• адвентиціальні клітини;
• пігментні клітини;
• жирові клітини.

Хрящова тканина. Розвивається із мезенхіми — має клітини і волокна, які розташовані у щільній основній речовині. У хрящах міжклітинної речовини більше ніж у щільній сполучній тканині. Хрящ вкритий охрястям, яке утворене хондробластами. За їх рахунок хрящова тканина росте. Ріст хряща може здійснюватися і за рахунок розмноження молодіх клітин самого хряща. У хращі відсутні кровоносні судини, його живлення відбувається за рахунок охрястя, у якому дуже багато кровоносних судин.

Виділяють гіаліновий, еластичний і волокнистий хрящі.

Гіаліновий — суглобові поверхні, дихальні шляхи.

Еластичний — вушна раковина, надгортанник, ріжкоподібний і клинопо-дібний хрящі гортані. В ньому більше еластичних волокон, які мають різноманітні напрямки і утворюють густу сітку.

Волокнистий — міжхребцеві диски, симфиз лобкових кісток, місця прикріплення зв’язок, сухожиль і великих м’язів до кісток. У цьому хрящі волокна ідуть пучками паралельними рядами.

Кісткова тканина. Утворюється із мезенхіми. Міжклітинна речовина провапнована. Вона містить волокна і неорганічні солі (кальцію, фосфору, магнію тощо). Волокна типу колагену — осеїн.

У міжклітинній речовині розташовані порожнини, сполучені тоненькими кістковими канальцями. У них розташовани остеоцити — не здатні до поділу відростчасті клітини із слабко вираженими органелами.

Другий тип клітин кісткової тканини — остеобласти. Це кісткоутворюючі клітини. Виділяючи міжклітинну рідину і замуровуюючись у ній, вони перетворюються у остеоцити. Тобто у зформованій кістці остеобласти є лише у ділянках регенерації кісткової тканини.

Ще один тип клітин кістки — остеокласти — багатоядерні клітини великих розмірів. Їх цитоплазма містить багато лізосом. Клітини утворюють мікро-ворсинки, які спрямовуються у напрямку руйнування хряща чи кістки. Остео- класти руйнують частину остеоцитів «підправляючи» структуру кістки.

Розрізняють перетинчасту і пластинчасту кісткову тканину. У перетинча-стій у основній речовині у різних напрямках проходять товсті пучки осеїнових волокон. Без певної орієнтації розташовані і остеоцити. Такі кістки криші черепа, частина ключиці.

Пластинчаста кістка побудована із пластинок. Кожна пластинка — це паралельні ряди осеїнових волокон, між якими розташовані остеоцити. У основній масі кістки пластинки розташовуються у вигляді трубочок вставлених одна в одну — остеон (гаверсова система). У двох сусідніх пластинках пучки волокон ідуть у взаємоперпендикулярних напрямках, що надає кістці великої міцності. Між остеонами розташовуються вставні пластинки.

М’язова тканина. Всякі рухи у людини і тварин забезпечуються м’язами. М’язи скорочуються завдяки наявності у них скоротливих структур — міофибріл.

Розрізняють посмуговану, не посмуговану, серцеву та спеціалізовану (міоепітеліальні клітини, які оточують секреторні відділи молочних, слинних, потових залоз і сприяють видавлюванню із них секрету; мускулатура зіниці і ціліарного тіла ока — змінюють кривизну кришталика) м’язеву тканину.

Не посмугована (гладенька мускулатура) м’язева тканина входить до складу усіх внутрішніх органів (крім верхнього відділу стравоходу, кінцевого відділу товтої кишки та діафрагми). Розвивається із мезенхіми. По- будована із клітин — міоцитів; веретеноподібні або зірчасті; L = до 100 мк. У них багато міофібрил, які складаються із протофібрил. Міофібрили забезпечують скорочення тканини. Скорочується ціла група міоцитів одночасно, скорочення відбувається недовільно, за характером — це тонічні скорочення. Міоцити оточені прошарками сполучної тканини, у яких ідуть кровоносні судини.

Посмугована м’язова тканину утворюється із мезодерми. Із неї побудовані м’язи скелетні, рота, язика, глотки, гортані, верхня частина стравоходу, діафрагми, мімічні, зовнішнього відхідникового сфінктра. Скорочується довільно. Побудована із волокон симпластичної будови.

Є смугасті м’язи білі (повільні) і червоні (швидкі). Це від міоглобіну, який забезпечує м’яз О₂.

М’язове волокно має L від кількох мм до 10-12 см. Має форму циліндра.

Волокно вкрите оболонкою — сарколемою, яка має власне оболонку м’язевого волокна (цитоплазматична мембрана) і сітку колагенових волокон, які щільним шаром вкривають м’язеве волокно. Волокно має багато ядер, розташованих під сарколемою, і мітохондрій (саркосом). Саркосом більше у волокнах, які мають велику рухливу активність.

Основним компонентом м’язевих волокон є міофібрили — пучки безперернвих волокон, які ідуть від одного кінця волокна до другого паралельно осі волокна. Міофібрили складаються із товстих (міозин) і тонких (актин) протофібрил. Вони частково перекриваються. Функціональною одиницею міофібрили є саркомер — ділянка між двома смужками Z (телофрагми). Z смужка — це мембрана до якої прикріплюються молекули актину.

Скорочення м’яза здійснюється завдяки руху (ковзанню) молекул актину і міозину однієї по відношенні до іншої.

Особливе місце займає серцевий м’яз. У ньому між м’язевими волокнами є анастомози. М’язеве «волокно» у цьому м’язі складене із клітин. Вставні пластинки (межі сусідніх клітин) пересікають м’язеві волокна. В пластинках закінчуються міофібрили клітин, тобто міофібрили однієї клітини не проникають у сусідню. Кожна м’язева клітина також має сарколему, сарко- плазму з міофібрилами і ядром в центрі. Міофібрили мають смугастість як і у скелетних м’язів і розташовуються рідко по під краєм клітини. По анастомозам вони переходять із одного «волокна» в інше. Такий вузькопетлистий синцитій сприяє повному і сильному скороченню серця.

У клітинах багато мітохондрій. Кожне «волокно» оточене тонковолокнистою сполучною тканиною з кровоносними судинами.

Нервова тканина розвивається із ектодерми і складається із двох компонентів — нервових клітин і нейроглії.

Нейроглія здійснює опірну, трофічну, секреторну і захисну функції. Є два типи нейроглії: макро- і мікроглія.

Макроглія (утворюється із ектодерми) поділяється на епендиму, астроглію і олігодендроглію.

Епендима вистилає спинномозковий канал, шлуночки мозку. Крім вистилки бере участь в утворенні спинномозкої рідини.

Астроглія — утворює опірний апарат центральної нервової системи. У клітинах багато мітохонджрій, що свідчить про їх участь у обмінних процесах.

Олігоденроглія — утворює оболонки нервових волокон, входить до складу рухових і чутливих нервових закінчень. Здійснює трофіку нейронів, що оточує, отримуючи поживні речовини від кровоносних капілярів. Мають значення в проведенні нервових імпульсів.

Мікроглія (утворюється із мезенхіми) складається із рухливих відростчастих клітин, які виконують фагоцитарну функцію.

Нервові клітини складаються із тіла та відростків. Розрізняють два типи відросткі: короткі — дендрити та довгий — аксон. Довжина відростків дуже варіює — від кількох мікронів до 1,5 м.

Характерною ознакою нервових клітин є наявність у специфічних структур — речовина Нісля і нейрофібрили. Тільця Нісля свідчать про здатність нервових клітин синтезувати білки. Нейрофібрили розташовуються у тілі клітини у вигляді сітки, а у відростках правильними рядами.

За характером розташування відростків нервові клітини поділяють на уніполярні, біполярні, мультиполярні та псевдоуніполярні. У уніполярних є один (як правило довгий) відросток. У біполярних їх два, або бильше, але вони розташовані на двох полюсах. У мультиполярних нейронів відростків багато і великий за розмірами може не відрізнятися від малих. У псевдоуніполярного нейрона є лише аксон, який ділиться на два — один іде на периферію, а інший до ц. н. с.

За функціями нервові клітини поділяють на рухові, чутливі (частіше це псевдоуніполярні) та вставні або проміжні (мультиполярні).

Нервові волокна — відростки нервових клітин, які вкриті оболонками із нейроглії. Центр волокна становить відросток нервової клітини (осьовий циліндр — аксон). Розрізняють м’якотні і безм’якотні нервові волокна.

М’якотні (міелінові) мають складну оболонку. Одна її частина має міелін (міелінова оболонка), який має шарувату будову. У ній чергуються концентричні шари ліпідів і білків. Друга частина оболонки називається шванівською або неврилемою. Межі між сусідніми шванівськими клітинами називаються перехватами Ранв’є. Тут мієліну немає.

Безм’якотні нервові волокна мають лише шванівські клітини, які утворюють тяжі цитоплазми. У цих тяжах проходить кілька осьових циліндрів.

М’якотні і безм’якотні нервові волокна, оточені сполучною тканиною, утворюють периферичні нервові стовбури (нерви), які на периферії галузяться і зрештою утворюють чутливі чи рухові закінчення.

Нервові закінчення. Чутливі нервові закінчення (рецептори) — це кінцеві розгалудження відростків чутливих нейронів. Вони є у всіх тканинах організму і сприймають різноманітні подразнення (больові, температурні, хімічні, механічні тощо). Є прості рецепторі і складні. Прості — це безм’якотні розгалудження дендритів. У складних є клітини глії. Деякі з них утворюють ще і капсули із сполучної тканини. Це капсульовані нервові закінчення. Клітини глії відіграють певну роль у трансформуванні енергії подразнення у нервовий імпульс.

Рухові (моторні) кінцеві закінчення утворені кінцевими галуженнями аксонів моторних клітин, тіла яких розташовані у рухових ядрах спинного чи головного мозку. Із іннервованою тканиною нервове закінчення утворює синапс. У складі синапсу виділяють пре- (мембрана аксона) і постсинаптичну (мембрана іннервованого органа) та синаптичну щілину. Передавання імпульсу у синапсі відбувається за рахунок медіатора, який виділяється пресинаптичним утворенням.

06.09.2011

ru.osvita.ua

Види тканин організму

Тканина – це безліч клітин, подібних між собою будовою і функціями. Між клітинами тканин міститься міжклітинна речовина.

Існують різні види тканин. Їх поділяють на чотири основні групи. Епітеліальні (покривні) тканини утворюють зовнішні покриви тіла і вистилають багато порожнин внутрішніх органів. Сполучні тканини різноманітні за будовою і функціями. Одні утворюють прошарки в органах або між ними. Інші, наприклад кісткова і хрящова, виконують опорну функцію. М’язові тканини виконують в організмі функцію руху. Це основна тканина скелетних м’язів і м’язів внутрішніх органів. Нервова тканина утворює основну масу головного і спинного мозку.

Різні види тканин можна виявити в будь-якому органі. В цьому легко переконатися, наприклад розглядаючи скелетний м’яз. М’яз прикріплюється до кісток білими, щільними, пружними сухожиллями, які утворює сполучна тканина. Зовні він вкритий прозорою, теж сполучнотканинною тонкою оболонкою. Якщо зняти цю оболонку, то можна побачити, що м’яз складається з багатьох пучків. Кожний такий пучок вкритий оболонкою, схожою на зовнішню. Його можна розщепити на ще менші пучки. Нелегко виділити найменший м’язовий пучок. Але спеціальними інструментами і його вдається поділити на окремі мікроскопічно тонкі м’язові волокна. Ці волокна утворюють м’язову тканину.

Епітеліальні тканини

В епітеліальних тканинах клітини щільно прилягають одна до одної. Міжклітинна речовина так мало розвинута, що її важко виявити. Крізь суцільний шар клітин нелегко проникнути всередину організму мікробам, порошинкам, шкідливим речовинам. Часто епітеліальна тканина утворюється багатьма шарами клітин. Така тканина надійно захищає розміщені під нею органи. Епітеліальні клітини, зазнаючи шкідливих зовнішніх впливів, гинуть у великих кількостях. У зв’язку з цим вони мають здатність швидко розмножуватися: відмерлі клітини замінюються новими. Так, поверхневі клітини шкіри постійно відмирають і злущуються. Їх замінюють нові, які утворюються під час розмноження клітин глибшого шару шкіри.

Епітеліальні тканини, що утворюють залози, виділяють різні рідини: слинні залози – слину, потові – піт, слізні – слізну рідину.

Сполучні тканини

У сполучних тканинах клітини зазвичай не прилягають одна до одної. Між ними є міжклітинна речовина. У пухкій сполучній тканині вона має вигляд волокон. Між ними розкидані окремі клітини. Така тканина міститься, наприклад, під епітеліальним шаром шкіри і надає їй розтяжності, пружності.

Оболонки м’язів, а також сухожилля, хрящі і кістки утворені різними видами сполучної тканини. Кісткова тканина має дуже тверду і міцну міжклітинну речовину. В клітинах жирової сполучної тканини містяться запаси жиру. Така тканина розміщена, наприклад, під шкірою.

Види тканин: м’язові тканини

М’язові тканини складаються з м’язових волокон. Волокна скелетних м’язів приблизно в 5 раз тонші за волосину. А тому їх можна побачити тільки під мікроскопом. Але довжина їх 10–12 см. Волокно скелетного м’яза складається з цитоплазми з багатьма видовженими ядрами. Всередині цитоплазми тягнуться тонесенькі нитки. Вони можуть скорочуватися, тобто вкорочуватися і потовщуватися. Під мікроскопом волокна цієї тканини мають вигляд упоперек посмугованих. Ось чому тканина, яка утворює скелетні м’язи, дістала назву поперечносмугастої м’язової тканини.

Клітини, які утворюють тканину м’язів внутрішніх органів, наприклад шлунка, кишечника, мають іншу будову. Їх довжина всього близько 0,1 мм. У цитоплазмі такої клітини є одне ядро і скоротні нитки. Волокна м’язів внутрішніх органів не мають поперечної смугастості. Ось чому ця тканина дістала назву гладенької м’язової тканини. Виняток становить серцевий м’яз: він утворений поперечносмугастою тканиною особливої будови.

Усі м’язові тканини мають спільні властивості. Нитки, розміщені в цитоплазмі м’язових волокон, укорочуючись і потовщуючись, викликають їх скорочення. При цьому скорочується і весь м’яз.

Основні властивості м’язової тканини – збудливість і скоротність.

Нервова тканина

Клітини, що утворюють нервову тканину, називаються нейронами. Нейрон складається з тіла і цитоплазматичних відростків. В цитоплазмі тіла нейрона є ядро з ядерцем. Один з відростків нейрона зазвичай довший від усіх інших. На самому кінці він розгалужується. Такі відростки при мікроскопічній товщині часто досягають значної довжини – до 1 м. Крім того, від тіла нейрона відходить один або кілька коротких відростків, які дуже розгалужені. Нейрони дуже різноманітні за формою і кількістю відростків.

Тіла нейронів розміщені головним чином у спинному і головному мозку, тобто в центральній нервовій системі. Їх скупчення утворюють так звану сіру речовину головного і спинного мозку. Поза центральною нервовою системою також трапляються невеликі скупчення, які називаються нервовими вузлами. Довгі відростки одних нейронів лишаються в самій центральній нервовій системі. Вони утворюють білу речовину головного і спинного мозку. Довгі відростки інших нейронів збираються в пучки – нерви, що виходять з центральної нервової системи. У міру віддалення від неї великі нерви поступово розгалужуються на дедалі тонші, які пронизують усі органи.

Основні властивості нервової тканини – це збудливість і провідність.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

www.npblog.com.ua

ТКАНИНИ. ТИПИ ТКАНИН І ЇХНІ ВЛАСТИВОСТІ — ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ І ЙОГО БУДОВА — ЛЮДИНА — Біологія

ЛЮДИНА

 

ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ І ЙОГО БУДОВА

 

ТКАНИНИ. ТИПИ ТКАНИН І ЇХНІ ВЛАСТИВОСТІ

 

Тканина — це група клітин і міжклітинної речовини, які мають однакову загальну будову, функції і походження. В організмі людини розрізняють чотири основних типи тканин: епітеліальну (покривну), сполучну, м’язову і нервову.

Епітеліальна тканина утворює шар клітин, з яких складаються покриви тіла і слизові оболонки всіх внутрішніх органів і порожнин організму, а також деякі залози. Через епітеліальну тканину відбувається обмін речовин між організмом і навколишнім середовищем. Клітини епітелію щільно прилягають одна до одної, захищаючи організм від мікроорганізмів і шкідливих впливів, і здатні до швидкого розмноження, забезпечуючи у такий спосіб постійне відновлення цієї тканини. Виокремлюють декілька видів епітелію: плоский, кубічний, циліндричний, війчастий, клітини яких розрізняються за формою і функціями.

Особливістю сполучної тканини є добре розвинена міжклітинна речовина. Основні її функції — трофічна, захисна і опорна. До сполучної тканини відносяться кров, лімфа, хрящова, кісткова, жирова тканини.

М’язова тканина утворена м’язовими волокнами. В їх цитоплазмі знаходяться найтонші нитки, здатні до скорочення. Розрізняють гладку і поперечно-смугасту (скелетну і серцеву) м’язові тканини. За рахунок гладеньких м’язів, що входять до складу стінок шлунка, кишок, сечового міхура, кровоносних судин, відбувається скорочення внутрішніх органів і зміна діаметра кровоносних судин. Завдяки скороченню скелетних м’язів стає можливим пересування тіла у просторі; особлива будова серцевої м’язової тканини забезпечує одночасне скорочення великих ділянок серцевого м’яза.

Структурною одиницею нервової тканини є нервова клітина — нейрон, який складається з тіла овальної, зірчастої або багатокутної форми і відростків, що відходять від нього. Більшість нейронів мають один довгий, тонкий відросток із відгалуженнями (по ньому збудження передається від одного нейрона до іншого або клітин інших тканин) і декілька коротких, товстих, що дуже галузяться поблизу відростків, які контактують з іншими клітинами і забезпечують сприйняття і проведення нервових імпульсів до нейрона. Довгі відростки нейронів утворюють нервові волокна. Основна властивість нейрона — здатність до збудження і проведення нервових імпульсів. Збудження передається по нейрону і відростках іншим нейронам або виконавчим органам (м’язу, залозі).

subject.com.ua

§ 22. Тканини рослин » Народна Освіта

Пригадайте будову рослинної клітини.

У багатоклітинних рослин клітини можуть утворювати групи, кожна з яких виконує певні функції: одні з них укривають поверхню рослини й захищають її, інші забезпечують переміщення по рослині води та поживних речовин, треті запасають їх. Такі групи клітин утворюють тканини.

Тканина — це група клітин, які подібні за своєю будовою та виконують спільні функції.

У рослини розрізняють твірні, основні, покривні, провідні та механічні тканини. Між оболонками сусідніх клітин, що входять до складу певної тканини, часто є проміжки більшого чи меншого розміру. Це міжклітинники.

Які основні функції тканин рослини?

Твірні тканини (мал. 91) дістали таку назву тому, що вони дають початок усім іншим тканинам рослин. їхні клітини мають невеликі розміри, тонку оболонку й велике ядро. Вони діляться і перетворюються на клітини інших типів. Завдяки твірним тканинам рослина росте.

Ззовні рослини вкриті покривними тканинами, які відмежовують їх від навколишнього середовища і захищають від несприятливих зовнішніх впливів та ушкоджень (мал. 92). Водночас вони забезпечують газообмін тканин із середовищем.

Погляньте на листок і стовбур дерев’янистої рослини. Вони вкриті покривними тканинами. Однак тканина, що вкриває листок, складається із живих клітин, а та, що вкриває стовбур, — з відмерлих. Покривну тканину, утворену живими клітинами, називають шкіркою (мал. 92, 1).

Вона має вигляд тонкої прозорої плівки.

Зверху клітини шкірки бувають вкриті

тонким шаром із жироподібної речовини — кутикулою. Вона захищає від надлишкового випаровування води. Тому кутикула найкраще розвинена в рослин посушливих місцезростань. Клітини шкірки часто мають вирости різноманітної форми (волоски, луски тощо).

У дерев’янистих і деяких багаторічних трав’янистих рослин формується корок (мал. 92, 2). На відміну від клітин шкірки, клітини корка мертві, заповнені повітрям та речовинами, які надають клітинам твердості. Корок надійно захищає рослину в несприятливі періоди життя, наприклад взимку чи під час посухи.

Основна тканина складається із живих клітин (мал. 93). У зелених клітинах основної тканини відбувається фотосинтез. У безбарвних, наприклад у бульбах картоплі, відкладаються про запас органічні речовини. У рослин посушливих місцезростань (кактусів, агав та ін.) у клітинах основної тканини може запасатися вода. Основна тканина з добре розвиненими міжклітинниками здійснює газообмін у різних органах рослини. До основної тканини відносять також механічні.

Механічні тканини надають органам рослин міцності та пружності (мал. 94). Вони можуть складатись як із живих, так і з відмерлих клітин, що мають потовщені оболонки. Чи міцні такі тканини, ви можете переконатися, спробувавши розбити шкаралупу волоського горіха чи кісточку вишні. Часто клітини механічних тканин видовжені й мають вигляд волоконець, як-от у льону, конопель.

Провідні тканини слугують для транспортування по рослині розчинених у воді поживних речовин (мал. 95). Так забезпечується постійний зв’язок між надземними та підземними органами рослини. До провідних тканин належать судини та ситоподібні трубки.

Судини складаються з відмерлих трубчастих клітин, розташованих одна над одною (мал. 95, 1). їхні поздовжні стінки потовщені, а в

поперечних з’являються великі отвори або ж вони майже повністю зникають. По судинах від підземних частин рослин до надземних рухаються розчини мінеральних солей, які вбирає корінь. Навесні, коли в дерев ще не розпустилися листки, по судинах до надземних частин від кореня також пересуваються розчини органічних речовин, які там накопичилися минулого року.

Ситоподібні трубки — видовжені живі клітини (мал. 95, 2) — також розташовані одна над одною, але їхні поперечні стінки

не руйнуються. Вони мають велику кількість дрібних отворів і нагадують сито, звідки і походить їхня назва (мал. 95, 3).

По ситоподібних труб

narodna-osvita.com.ua