Архітектура стародавньої греції – Архітектура Стародавньої Греції — Вікіпедія

Архітектура Стародавньої Греції

04.05.2017

Розвиток архітектури Стародавньої Греції позначається трьома основними періодами: архаїчним, класичним і елліністичним.

Архаїчний період (VIII – VI століття)

    Стародавня Греція. Архаїчний період (VIII – VI століття) У ті часи міста будувалися за єдиним принципом: в центрі – укріплений пагорб (акрополь), вершину якого прикрашали святилище і храм, споруджений для бога-покровителя поліса; навколо пагорба розміщувалися житлові будинки, об’єднані в квартали для різних верств населення, де, наприклад, ремісники однієї професії проживали компактно, окремими слободами. Ці поселення називалися нижнім містом, центром якого була агора – площа для зборів, де городяни спільно вирішували свої господарські та політичні питання. Навколо агори розміщувалися будівлі громадського призначення: булевтерии (рада громади), пританов (для урочистих прийомів), лесхи (розважальні клуби), театри, стадіони, фонтани, місця для прогулянок. А палестрам (гімнастичним школам) і гімназій отводіліь цілі архітектурні комплекси. Але все ж храм на вершині міського пагорба був головним і найкрасивішим спорудою поліса. Про це свідчать розкопки храму Аполлона Терепіоса (Гермоне), храму Гери (Олімпія), храму Афіни (о. Егіда), «базиліки» і храму Деметри (Пестум) і ін. Усередині храмів – безліч скульптур і фресок, розфарбованих переважно в сині і червоні кольори. Головні, несучі частини храмів (архітрави, колони) взагалі не фарбувалися. Велике значення надавалося пейзажному оточенню храму і святилища. Зигзагоподібна освітлена дорога, яка веде до них знизу, обрамлялася статуями і скарбницями, а сам храм виникав перед поглядом йдуть людей несподівано, на останньому повороті. Це створювало враження величі і сили.

Класичний період (V століття до н.е.)

   Храм богині Афіни – Парфенон Найбільш відомим пам’ятником класичного періоду архітектури є храмовий комплекс – Акрополь а Афінах, побудований в V – IV століттях, але зруйнований в результаті перської війни. У відновленні Акрополя в другій половині V століття були задіяні великі архітектори Иктин, Каллікарт, Мнесіклет. Весь храмовий ансамбль був відбудований з блискучого білого мармуру. Храм богині Афіни – Парфенон – головний в комплексі і найбільш величний. Він вважається найвищим досягненням зодчества всіх часів. Висота його колон дорівнює висоті колон храму верховного бога Зевса, що в Олімпії. Але ваговитість храму Зевса змінилася витонченістю, стрункістю пропорцій. У Парфеноні зберігалась і афінська скарбниця. На вході в Акрополь був будинок Пропилей, де знаходилися картинна галерея і багата бібліотека. Ця будівля служило воротами в Акрополь. Відновлений комплекс Акрополя повинен був вражати строгими, спокійними формами, гармонійними пропорціями, блискучим білим мармуром колон, яскравими фарбами, якими офарблювалися окремі частини будівель, і вселяти думку про силу, велич, могутність держави і загальноеллінського єдності. Крім храмів, відповідно до ландшафтом, будувалися і будівлі світського призначення: торговельні та видовищні комплекси. Стадіони мали в природних низинах, театри – на схилах пагорбів, щоб глядацькі місця поступово опускалися до сценічного майданчика – орхестре.

Еллінізму (IV – I століття)

    Еллінізму Відкриттям елліністичного періоду зодчества були храми, оточені подвійною колонадою. Такий був храм Дідімайон (Мілет). Мілет, до речі, до цих пір вважається кращим зразком містобудування. Згаданий храм оточує подвійна колонада (210 колон). Прославленим практиком і теоретиком архітектури цього періоду був Гермоген, творець нової архітектурної формули – псевдодиптер, а простіше кажучи, подвійний колонади з наполовину прихованим в стінах внутрішнім рядом колон. Ця ідея втілилася в будівництві храму Артеміди Левкофріени (Магнесія). Після греків псевдодиптер широко використовувався в архітектурі римлян. Ще одним надбанням елліністичного періоду було зведення круглих будівель. Судити про це типі зодчества ми можемо по деяким збереженим пам’ятників: Арсіноейон (о. Самофракия), кілька будівель в Еритреї, Олімпії. Але самим грандіозним історія визнала стометровий морської маяк (о. Форос) неподалік від Олександрії. Його називали одним із семи “чудес світу”, але до наших часів він не зберігся, як і інші «чудеса», крім єгипетських пірамід.

« Розвиток Стародавньої Греції Образотворче мистецтво Давньої Греції »

moyaosvita.com.ua

Архітектура Стародавньої Греції

20.06.2018

Стародавня Греція – батьківщина справжніх скарбів мистецтва і архітектури. До сих пір навіть руїни храмів, зведених в незапам’ятні часи, вражають величчю і точними пропорціями. Саме греки розгадали таємницю благородної краси, винайшовши ордер. Це може здатися неважливим, але на ньому тримається вся європейська архітектура!

Кносський палац, або візит до мінотавра

Міста і писемність в Європі зародилися на середземноморському острові Крит. Наймогутнішим містом острова став легендарний Кносс. Саме тут було закладено основу знаменитого Лабіринту, до якого вели всі дороги острова. У давньогрецькій міфології Кносс пов’язаний з ім’ям сумнозвісного критського царя Міноса.

Кносський палац був, мабуть, найскладнішим багатоповерховим будовою тих часів. Чіткого, регулярного плану його будівлі не було. Цілком можливо, що розташовані на різних рівнях приміщення добудовувалися в міру потреби.

У палаці було легко заблукати: безліч коридорів, залів, потайних сходів і переходів збивали з пантелику будь-якого потрапив всередину гігантської архітектурної павутини. Різні за призначенням приміщення розташовувалися навколо прямокутного двору в центрі палацу.

Складно уявити архітектора, який створив це інженерне чудо. Тому і народилася історія про те, що будівельником був знаменитий грецький зодчий Дедал – художник і інженер, що прославився винаходом інструментів.

При всій своїй хаотичності Кноський палац був буквально наповнений передовими винаходами того часу. Лабіринт був забезпечений водопроводом і каналізацією. Роль вікон грали світлові колодязі – великі отвори в стелі. Вони ж забезпечували і природну вентиляцію кімнат, тобто були свого роду кондиціонерами.

Згідно з легендою, цар Криту Мінос тримав у дворце- лабіринті чудовисько – Мінотавра, на поживу якому з Афін повинні були надсилати юнаків і дівчат
Особливістю Кносского палацу є колони криваво-червоного кольору. Їх називають ірраціональними. На противагу звичній нам колоні, що розширюється донизу, ці колони, навпаки, донизу звужуються. Є припущення, що така незвичайна форма колон була створена для того, щоб не перешкоджати проходженню світла з світлових шахт, що оточували ці колони. У всякому разі, більше поки ніде такі колони не зустрічалися.

Незважаючи на грандіозність Кносского палацу, греки згодом відмовилися від таких складних архітектурних рішень на користь витонченості, шляхетності і краси.

Що таке давньогрецький храм

Для древніх греків релігія була неодмінною складовою життя. Живучи в досить непривабливих будинках, для богів вони зводили приголомшливі по красі храми. Кожен храм будувався для поклоніння певному богу.

Давньогрецький храм являв собою прямокутну білокам’яна споруда без вікон, з усіх боків оточене колонами в один або кілька рядів, з величною статуєю божества всередині. Колони підтримували двосхилий дах. До головного входу вела мармурові сходи. Ще в епоху архаїки греки вважали за краще дереву білий мармур і жовтуватий вапняк. Такий матеріал не тільки виглядав благородно, але і відрізнявся міцністю.

Звичайним людям не дозволялося заходити всередину храму. Тут могли перебувати тільки жерці. Тому прості смертні милувалися красою споруди зовні. Усі свята, які стародавні греки влаштовували на честь богів, проходили в околицях мармурових велетнів.

Грецькі храми дуже відрізняються один від одного – в плані споруди, в кількості колон і багатьох інших деталях. Найпопулярнішим типом цієї будівлі став периптер – прямокутний храм, який колони оточують з усіх боків. Кількість мармурових стовпів не могло бути довільним, а обчислювалося певним чином – стародавні греки дуже цінували точні науки!

Периптер – це слово можна перекласти як «кругокрилий»: так називався храм, обрамлений з усіх боків колонадою. Діптер, оточений колонами в два і більше рядів, означає «двокрилий»
Будь-який середньостатистичний давній грек міг розрахувати кількість колон. Для цього він вирішував просту задачу. На обох фасадах (передньому і задньому) розташовувалося по шість колон, а число колон з боків будівлі визначалося за формулою 2p + 1, де p – число колон на передньому фасаді. Зовсім не складно!

Іншим популярним типом споруди був диптер – прямокутний храм, на бічних фасадах якого розміщувалися по два або більше рядів колон. Такий, наприклад, храм Артеміди в Ефесі.

Архітектурний ордер – опора європейської архітектури

Словом «ордер» прийнято позначати найбільший винахід стародавніх греків, на яке, в буквальному сенсі цього слова, спирається вся європейська архітектура. Сам термін вперше ввів в ужиток давньоримський архітектор Вітрувій. Слово це походить від латинського ordo і означає власне «лад, порядок». В архітектурі цим терміном стали позначати особливий тип композиції, де використовуються необхідні елементи, суворо підпорядковані архітектурному стилю.

Будь давньогрецький ордер складається з трьох головних частин. Перша частина – підстава, яке розташовується на фундаменті трохи вище рівня землі. Друга частина – колона, що несе елемент архітектурної конструкції. Вона абсолютно необхідна, оскільки тримає на собі дах і всі її складові. Третя частина ордера – несомих елемент, який був названий дуже красиво: антаблемент.

Оскільки древні греки любили наукову точність і постійно щось множили і ділили, то вони поділили і антаблемент. Ось його елементи: архітрав – перекладина, що знаходиться прямо на колонах; фриз – декоративна смуга з зображеннями грецьких героїв і різних міфологічних істот; карниз – верхня частина антаблемента, він різко виступає вперед і захищає від дощу архітрав і фриз. До речі сказати, роль карниза до сих пір залишилася незмінною. Стародавні греки винаходили і будували на століття!

Капітелі класичних ордерів

Капітелі класичних ордерів – тосканського, доричного, іонічного, коринфського, а також композитного ордера. Ілюстрація XVIII століття

Відомі три види класичного ордера: доричний, іонічний і коринфський. Римляни, завоювавши Грецію і перейнявши абсолютно все досягнення греків в архітектурі, самі все ж придумали ще два – тосканський і композитний.

Свої назви ордери отримали від географічних областей, де був поширений той чи інший ордер. Раз з’явившись, ордер використовувався у всіх типах споруд. Правда, найменше в амфітеатрах. Чому? Давайте розберемося.

Амфітеатри стародавньої Греції

Будучи цивілізованими людьми, греки любили розваги та видовища. Як і релігія, мистецтво театру було невіддільне від життя кожного з них. Тому історія театру, театрального будівлі і сценічної техніки бере свій початок саме в Стародавній Греції.

Народні свята, ходи на честь бога Діоніса, спортивні змагання і змагання ораторів збирали величезні натовпи. Саме тому майданчики для цих уявлень влаштовувалися у великих підніжжя пагорбів і гір.

Пізніше греки стали влаштовувати дерев’яні лави для сидіння. А починаючи з IV століття до н. е. тимчасові споруди перебудовувалися вже в кам’яні амфітеатри.

Стародавні греки були справжніми естетами. У будівництві вони виняткову увагу приділяли природним умовам. Глядачі не тільки дивилися театральну виставу, а й милувалися як самим театром, так і оточуючим його пейзажем.

Хто хоч раз бував в сучасному театрі, знає: щоб отримати задоволення від вистави, потрібно купити квиток на хороше місце. У грецькому амфітеатрі такої проблеми не було. Глядацькі помости споруджувалися поперек схилу, а сценічний майданчик перебувала внизу. З кожного місця глядачам все було прекрасно видно і чутно. У природному рельєфі акустика була просто чудова! Можна було кинути монетку в центр арени – і дзвін від її падіння доносився до самого останнього зорового ряду.

Одним з перших театрів, побудованих в Стародавній Греції, був театр Діоніса в Афінах, названий так на честь храму, розташованого навпроти.

Винайдений греками амфітеатр є сьогодні найбільш поширеною формою залу для глядачів. Тільки … вдале місце все ж доводиться вибирати.

« Порт і ринок Древнього Риму Португальці на берегах Африки »

moyaosvita.com.ua

Архітектура Стародавньої Греції

архітектура стародавньої греції, архітектура греції
Архітектура Стародавньої Греції — історично довгий період розвитку архітектури Стародавньої Греції, що стане базою для архітектурної практики низки європейських народів і країн.

Зміст

• 1 Архітектура 9 та 8 ст. до н.е.
• 2 Архітектура доби грецької архаїки
• 3 Архітектура раннього класичного періоду (строгий стиль)
• 4 Архітектура розвиненого класичного періоду
• 5 Архітектура пізнього класичного періоду
• 6 Давньогрецька архітектура у Малій Азії
• 7 Початковий період еллінізму
• 8 Див. також
• 9 Примітки
• 10 Посилання
• 11 Джерела

Архітектура 9 та 8 ст. до н.е.

Збережено мало відомостей про початковий період архітектури народів, що населяли теріторію Греції, грецьких островів та узбережжя Малої Азії.

Від початкового періода, котрий датують дев’ятим та восьмим століттями до н.е., збережені найранні рештки давньогрецької архітектури. Збережені відомості про якийсь храм у Дреросі на острові Крит. Серед збережених решток — храм Артеміди Ортії у Спарті та храм у Етолії. В цих рештках відчутні впливи мікенської архітектрури. Споруди нагадують мегарон, бо головний фасад створював отвір з двома колонами. В якості будівельних матеріалів використовували деревину, глину, неопалену цеглу. Опанування керамічного виробництва сприяло появі перших керамічних деталей у якості архітектурного декору.

Архітектура доби грецької архаїки

Докладніше: Простиль Докладніше: Периптер Докладніше: Доричний ордер Докладніше: Іонічний ордер Докладніше: Кераміка Стародавньої Греції Периптер: а — опістодом, б — наос,
в — пронаос

Новий етап розвитку давньогрецької архітектури припав на добу грецької архаїки, хронологічно це відбулося у 7 та 6 століттях до н.е. Іноді грецьку архаїку називають перехідним періодом від доби гомерівської Греції до періоду класики. Як би не вважали цей період у 200 років, вивчення його художніх пам’яток доводить, що майстри архаїки підняли мистецтво на новий якісний щабель, при всій розкутості і сміливості творчих пошуків зберегли найкращі здобутки гомерівського періоду й досягли перших щаблів своєрідності і довершеності.

Базові мистецькі галузі доби архаїки — архітектура, чорнофігурний вазопис та скульптура. Архітектура і скульптура мали певні особливості і темпи розвитку, тоді як керамічне виробництво розвивалось стрімко і цілісно, а вазопис досяг першого власного розквітку і перевершив у художніх досягненнях розвиток давньогрецької архаїчної скульптури, найкращі досягнення котрої будуть ще попереду.

В добу архаїки як архітектурний об’єкт виокремився храм. Храм та площа перед храмом стають центром релігійного та суспільного життя поліса-держави. У кам’яному храмі зберігали державну скарбницю, найкращі твори мистецтва. В добу архаїки храм втрачає функцію царського святилища і стає уособленням полісного самоврядування. З храму на площу виносять жертовник, бо храм не став і не був приміщенням для зборів вірян. Місцем проведення релігійних церемоній та урочистих процесій був майдан перед храмом просто неба. Дещо великі і величні храми в добу архаїки таки вибудують. Але давньогрецькі кам’яні храми у порівнянні з циклопічними храмовими спорудами Стародавнього Єгипту завжди менші. Бо їх ідейна програма не приголомшити і розчавити окрему людину, а уславити полісний устрій і героїчне минуле і героїчне сьогодення грецької громади.

Типовим зразком давньогрецького храму став периптер — прямокутний об’єм споруди, з усіх боків оточений колонадами. Прототип периптера — житловий будинок з глиняними мурами, двосхилим дахом і дерев’яними стовпами. В грецькому храмі всі ці елементи приведені до певної системи несучих та несомих частин, а сама архітектура пройшла довгий еволюційний шлях. Так, були спроби створити храм з колоною, що затуляла вхідні двері до храму. Логічно, що цей варіант не отримав поширення.

Греція не була єдиною державою, а була конгломератом держав-полісів, що постійно суперничали і воювали один з одним. Все це обумовило появу декількох мистецьких центрів. Так, відома зараз давньогрецька ордерна система (дорійський (доричний) та іонійський ордери) виникла у різних її частинах як кінечний результат двох місцевих художніх шкіл. Головні риси доричного ордера склалися вже в 7 ст. до н.е, іонічний ордер отримав власні характристики лише наприкінці 7 ст.

Кратер Клітія. Аякс виносить мертвого Ахілла з поля бою.

Смакам суворих вояків, котрими була тоді переважна більшість греків-чоловіків, мужнім і несентиментальним, імпонувало і суворе та урочисто строге мистецтво. Все це їм і запропонувала дорична архітектура. Вона рекрутувала до власних лав низку талановитих архітекторів і дизайнерів, котрі десятиліттями удосконалювали кожний її елемент і довели до стрункої і вивіреної системи. Саме ця система опинилась на магістральному шляху розвитку давньогрецької архітектури, а її зразки стануть найкращим надбанням як архітектурної практики доби архаїки, так і доби класики .

Іонічний ордер мав дещо меншу популярність, склався пізніше і мав поширення у грецьких колоніях, що межували із азійськими країнами з їх постійним потягом до декоративності і відсутністю громадських ідеалів і прагнень. Декоративність і переважала в ньому у порівнянні з доричним. Декоративні деталі ордера могли переінакшити навіть характер примітивних архаїчних споруд, навернувши їх до привітності і легковажності, але позбавивши героїчного і урочистого характеру. Протиріччя іонічного ордера особливо неприховано виявились у спорудах, де в архітектурі були потрібні мужня велич і значущість. Діптер — храм Артеміди в місті Ефес — був найбільш яскравим прикладом несумісності величного за призначенням храма з декоративністю іонічного ордера, використаного при його побудові. Іонічний ордер мав здатність до заміни колон на жіночі фігури, декоративність котрих виступала вже цілком неприховано. На декілька століть іонічний ордер був витіснений у практику створення допоміжних приміщень. Його не забудуть і він таки матиме поширення в добу еллінізма, коли архітектура греків остаточно втратить героїчний характер, а динамічне полісне життя буде силоміць замінене на різновиди деспотій і зосередженість приватного життя на дрібницях родинного життя у замкненому колі родичів і приятелів.

Камерні розміри і декоративність знайшли таким чином власну лакуну.

Один з прикладів раннього архаїчного доричного ордеру. Храм Пестум, що у Італії.

• Храм С у Селінунті

• Пестум. Залишки храму Афіни.

• Пестум. Залишки храму Афіни, доричні колони з пісковику.

• Фасад храму Гери-II у Пестумі

• Аналіз побудови. Храм Посейдона, Пестум, Південна Італія

Архітектура раннього класичного періоду (строгий стиль)

Архітектор Готфрід Земпер. Зразок розфарбування Парфенона за його уявою, малюнок 1836 року.

Довершеність мистецтва давньогрецької класики обумовила її прискіпливе вивчення і розподіл на три умовні частини. Вони тривали близько сорока років і являли собою прискорення темпів розвитку давньогрецького мистецтва.

• Рання класика — 490-450 рр. до н.е.
• Розвинена або Висока класика — друга чверть 5 століття (так звана доба Перікла припала на 450-410 рр. до н.е.)
• злам 5-4 століть до н.е. етап пізньої класики

Рання класика припала на період драматичних подій греко-перських воєн, коли її результати ще нікому не були відомі. Зазвичай війни з їх масовою загибеллю людей і носіїв нових ідей надзвичайно скорочують шанси мистецького розвитку. Майстри Аттики щасливо уникли цієї небезпеки і роки відновлення суспільного і художнього життя у повоєнний період привели до якісних змін у архітектурі, вазопису, скульптурі, живопису, політичній думці, в давньогрецькому театрі тощо.

Склались два давньогрецькі політичні і військові центри — Афіни і Спарта. Сільськогосподарська і військово-бюрократична система запанувала у Спарті, що не виховувала розвинену і гармонічну людину, де лише волали війни, жили війною і прагнули війни знову. Тому Спарта не дасть ні відомих художників, ні відомих скульпторів, архітекторів чи театральних діячів.

Афіни, навпаки, стануть відомим культурним і мистецьким центром, котрий матиме загальногрецьке значення. Афіни стають містом, що привертає увагу талантів з усієї грецької ойкумени. Протистояння між демократичними Афінами та військово-бюрократичною і агресивно-консервативною Спартою відтепер запанувало у політичному житті Греції.

Війна — це загибель людей, сироти і вдови, стрес і руйнації. Руйнацій не оминули Афіни і Пирей. В архітектурі суспільно значущих споруд панував доричний ордер. Але він стає менш важким, більш привітним при збереженні величі і героїчного характеру. Новим стало використання попередньо розробленого плану не тільки окремої споруди, а цілого міста взагалі.

Архітектура розвиненого класичного періоду

Докладніше: Перікл Докладніше: Акрополь Докладніше: Ерехтейон Докладніше: Галерея Зевса Визволителя Колишня Афінська агора, план. П-подібна споруда № 15 Галерея Зевса Визволителя

.

Східний фасад Парфенона, часткова реставрація, фото 2008 р.

У повоєнних Афінах почав працювати архітектор Гіпподам з Мілета. В добу Перікла він отримав урядове завдання створити регулярний план для поруйнованого порту столиці Аттики. Він упорався із завданням і Пирей отримав ясну систему прямокутних вулиць із заздалегідь виділеним центром. План міста почав враховувати рельєф місцевості і навіть панівні напрямки місцевого вітру. Житлові будинки Пирея були невисокі і повернуті до вулиць глухими мурами. Привітність зберігають лише внутрішні дворики. Житлові будинки ще прості і типові за архітектурою, бо головну увагу привертають лише суспільно значущі споруди на Агорі та храми. Акценти стояли на створенні суспільно значущих споруд, а не на приватному житті окремих родин і їх домівках. Винятку не робили навіть для Перікла, що свого часу просив дозволу на шлюб із відомою гетерою практично у міської громади.

Приклад заздалегідь створеного плану був реалізований не тільки для Пирея, цю практику перенесли і на відбудову поруйнованих давньогрецьких міст Іонії, котрі постраждали у роки греко-перських воєн.

Система хаотично забудованих Афін не була зачеплена нововведеннями. Але уряд спромігся на відбудову поруйнованого перськими вояками Акрополя. Ансамбль храмів Акрополя став видатним зразком забудови Афін в мав загальногрецьке значення.

До того ж, Акрополь став місцем збереження скарбниці Афін, де били облаштовані також бібліотека та пінакотека (картинна галерея). Під скелястим боком Акрополя був створений кам’яний театр на місці свят на честь бога плодючих сил і винограду Діоніса.

Ерехтейон, фото 2006 р.

Нові творчі можливості в архітектурі відбилися в побудові храму Ерехтейон. Вибудований на невирівняній ділянці, він був конгломератом з храму та трьох портиків, прибудованих до храму на різних рівнях, різної висоти і різних за характером і декором. Ерехтейон замінив ранній храм, поруйнований войовничими персами на північному боці схилу Акрополь. Храм мав власну ідейно-релігійну програму і був присвячений Афіні та Посейдону. Автор проекту невідомий. В споруді вдало обіграно легкість іонічних колон і скульптур (жіночих фігур) з гладкими мурами, взагалі позбавленими декору. Жоден з трьох портиків храму був несхожим на інший, що справляло враження ускладненості і неоднозначності, котрої не мав Парфенон. Той головував у ансамблі, а Ерехтейон доповнював і відтіняв це головування власною декоративністю, легкістю використаних форм. Поряд росло дерево оливи, за легендою подароване грекам самою Афіною, та солоне джерело як нагадування про бога Посейдона. Декоративний портик з кариатидами, що отримав всесвітню славу, не мав практичної функції і був нагадуванням про урочисті процесії, котрі відбувались на Акрополі.

На відміну від Парфенона Ерехтейон не мав наріжного розфарбування. Світлі мури споруди відтіняли лише бузкового кольору фриз і делікатно введене золочення окремих деталей.

В незвичності планового розпланування Ерехтейона і його відході від героїчності і величі дорики були ніби передбачення нового етапа в розвитку давньогрецької архітектури.

Архітектура пізнього класичного періоду

Давньогрецька архітектура у Малій Азії

Докладніше: Мавзолей у Галікарнасі

Образна форма давньогрецької архітектури в Малій Азії мала суто інший шлях розвитку, ніж у Афінах чи материковій Греції. Наближеність до малоазійських народів відбилась у більшій декоративності цієї архітектури та іншим ідейним навантаженням. Ясність і героїка аттичної архітектури тут не мали поширення. Набули поширення пишність і грандіозність, притаманні малоазійським культурним центрам. Ці ознаки мали другий храм Артеміди у місті Ефес та храм Артеміди у Сардах. Обидві храмові споруди були давно поруйновані і відомі лише за описами античних авторів.

Дещо більше свідоцтв збережено про мавзолей у Галікарнасі. Його вибудували близько 353 року до н.е. давньогрецькі архітектори Піфій та Сатир. Дещо новим було те, що замовницею мавзолею була дружина царя-намісника перської провінції Карія і споруда мала уславити не міфічного героя чи бога греків і не видатну особу грека. Архітектори мали пристосувати грецьку архітектуру і її образний лад для нової функції — увічнення пам’яті тирана маленької провінції. Певною мірою прообразом Галікарнаського мавзолею можна назвати зведену на чверть століття раніше гробницю лікійського сатрапа Арбіда в м. Ксанф (пам’ятка відома сьогодні як «Монумент нереїд»). Обидві пам’ятки, багато в чому зберігаючи грецькі традиції і будівельні прийоми, несуть явний вплив східної архітектури.

Ймовірно, модель майбутнього мавзолею роздивлялась шляхетні замовники і зупинилась лише на пишному і надто монументальному варіанті, звичному для азійських культур. Висота кубічної споруди сягала не менш як 40-50 метрів. Нижній ярус мавзолею створювали підмурки та цокольний поверх з добре витесаних кам’яних брил без вікон. Другий ярус мав відкриту колонаду іонічного ордера. Пишності споруди сприяли численні скульптури і пишний фриз і карниз під дахом, що обігав споруду по периметру. Ступінчастий чотирисхилий дах мав постамент для квадриги, що вінчала споруду. Незвична архітектурна споруда викликала здивування, приголомшеність і була оголошена одним із семи див тодішнього світу.

Споруда достояла до 15 ст. і була значно пошкоджена землетрусом, що унеможливило її точну реконструкцію. У 1489 році християнські лицарі-йоаніти стали використовувати його уламки для замка, який вони зводили неподалік. Вони склали частину фортечних стін з блоків зеленого каменя, характерних для основної частини Мавзолею. Це звична практика будівництва замків і фортець у добу середньовіччя як для християн, так і мусульман, котрим були байдужі будь які старовинні споруди, коли виникала потреба у будівельних матеріалах. Їх просто брали з поруйнованих старовинних пам’яток.

Початковий період еллінізму

Пергамон музей, Берлін.

Науковці позначають кінець 4 ст. до н.е. початком доби Еллінізму. Грецька культура виплеснулась з материкової Греції давно, але з кінця 4 ст. до н.е. почався її якісно новий період. Вона почала обслуговувати нові державні утворення, котрі виникли на руїнах недовгої держави підкорених земель і народів Олександром Македонським. Нові управителі державних утворень і нова еліта — колишні геренали і військові армій Олександра Македонського.

Два найбільш яскраві приклади цього періоду — Пергамська держава і грецька держава в дельті річки Ніл на узбережжі Середземного моря зі столицею у місті Александрія (Елліністичний Єгипет).

Див. також

• Давньогрецька кераміка
• Скульптура Стародавньої Греції

Примітки

1. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 161
2. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 161
3. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 161
4. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 171
5. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 164
6. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 165
7. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 171
8. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 182

Посилання

	Портал «Мистецтво»
	Портал «Стародавня Греція»
	Портал «Архітектура»

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Архітектура Стародавньої Греції

Джерела

• «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956
• John Boardman, Jose Dorig, Werner Fuchs and Max Hirmer, ‘’The Art and Architecture of Ancient Greece’’, Thames and Hudson, London (1967)
• Michael and Reynold Higgins, A Geological Companion to Greece and the Aegean, Cornell University Press, (1996) ISBN 978-0-8014-3337-5
• Donald E. Strong, The Classical World, Paul Hamlyn, London (1965)
• Henri Stierlin, Greece: From Mycenae to the Parthenon, Taschen, 2004

архітектура греції, архітектура стародавньої греції

---

Архітектура Стародавньої Греції Інформацію Про

---

---

Архітектура Стародавньої Греції Коментарі

Архітектура Стародавньої Греції
Архітектура Стародавньої Греції
Архітектура Стародавньої Греції Ви переглядаєте суб єкт.

Архітектура Стародавньої Греції що, Архітектура Стародавньої Греції хто, Архітектура Стародавньої Греції опис

There are excerpts from wikipedia on this article and video

www.turkaramamotoru.com

Архітектура Стародавньої Греції — Howling Pixel

Архітектура Стародавньої Греції — це архітектура грекомовних людей (еллінських людей), культура яких процвітала на материковій частині Греції, на Пелопоннесі, на Егейських островах, а також в колоніях Анатолії та Італії протягом періоду від 9 ст. до н. е. до 10 ст. н. е.^[1]

Архітектура 9 та 8 ст. до н.е

Збережено мало відомостей про початковий період архітектури народів, що населяли територію Греції, грецьких островів та узбережжя Малої Азії.

Від початкового періоду, котрий датують дев’ятим та восьмим століттями до н. е., збережені найранні рештки давньогрецької архітектури. Збережені відомості про якийсь храм у Дреросі на острові Крит^[2]. Серед збережених решток — храм Артеміди Ортії у Спарті та храм у Етолії. В цих рештках відчутні впливи мікенської архітектури. Споруди нагадують мегарон, бо головний фасад створював отвір з двома колонами^[3]. Як будівельні матеріали використовували деревину, глину, неопалену цеглу. Опанування керамічного виробництва сприяло появі перших керамічних деталей як архітектурного декору^[4].

Архітектура доби грецької архаїки

Новий етап розвитку давньогрецької архітектури припав на добу грецької архаїки, хронологічно це відбулося у 7 та 6 століттях до н. е. Іноді грецьку архаїку називають перехідним періодом від доби гомерівської Греції до періоду класики. Як би не вважали цей період у 200 років, вивчення його художніх пам’яток доводить, що майстри архаїки підняли мистецтво на новий якісний щабель, при всій розкутості і сміливості творчих пошуків зберегли найкращі здобутки гомерівського періоду й досягли перших щаблів своєрідності і довершеності.

Базові мистецькі галузі доби архаїки — архітектура, чорнофігурний вазопис та скульптура. Архітектура і скульптура мали певні особливості і темпи розвитку, тоді як керамічне виробництво розвивалось стрімко і цілісно, а вазопис досяг першого власного розквітку і перевершив у художніх досягненнях розвиток давньогрецької архаїчної скульптури^[5], найкращі досягнення котрої будуть ще попереду.

В добу архаїки як архітектурний об’єкт виокремився храм. Храм та площа перед храмом стають центром релігійного та суспільного життя поліса-держави. У кам’яному храмі зберігали державну скарбницю, найкращі твори мистецтва. В добу архаїки храм втрачає функцію царського святилища і стає уособленням полісного самоврядування. З храму на площу виносять жертовник, бо храм не став і не був приміщенням для зборів вірян. Місцем проведення релігійних церемоній та урочистих процесій був майдан перед храмом просто неба. Дещо великі і величні храми в добу архаїки таки вибудують. Але давньогрецькі кам’яні храми у порівнянні з циклопічними храмовими спорудами Стародавнього Єгипту завжди менші. Бо їх ідейна програма не приголомшити і розчавити окрему людину, а уславити полісний устрій і героїчне минуле і героїчне сьогодення грецької громади.

Типовим зразком давньогрецького храму став периптер — прямокутний об’єм споруди, з усіх боків оточений колонадами. Прототип периптера — житловий будинок з глиняними мурами, двосхилим дахом і дерев’яними стовпами. В грецькому храмі всі ці елементи приведені до певної системи несучих та несомих частин, а сама архітектура пройшла довгий еволюційний шлях^[6]. Так, були спроби створити храм з колоною, що затуляла вхідні двері до храму. Логічно, що цей варіант не отримав поширення.

Греція не була єдиною державою, а була конгломератом держав-полісів, що постійно суперничали і воювали один з одним. Все це обумовило появу декількох мистецьких центрів. Так, відома зараз давньогрецька ордерна система (дорійський (доричний) та іонійський ордери) виникла у різних її частинах як кінечний результат двох місцевих художніх шкіл^[7]. Головні риси доричного ордера склалися вже в 7 ст. до н.е, іонічний ордер отримав власні характристики лише наприкінці 7 ст.

Смакам суворих вояків, котрими була тоді переважна більшість греків-чоловіків, мужнім і несентиментальним, імпонувало і суворе та урочисто строге мистецтво. Все це їм і запропонувала дорична архітектура. Вона рекрутувала до власних лав низку талановитих архітекторів і дизайнерів, котрі десятиліттями удосконалювали кожний її елемент і довели до стрункої і вивіреної системи. Саме ця система опинилась на магістральному шляху розвитку давньогрецької архітектури, а її зразки стануть найкращим надбанням як архітектурної практики доби архаїки, так і доби класики^[8].

Іонічний ордер мав дещо меншу популярність, склався пізніше і мав поширення у грецьких колоніях, що межували із азійськими країнами з їх постійним потягом до декоративності і відсутністю громадських ідеалів і прагнень. Декоративність і переважала в ньому у порівнянні з доричним. Декоративні деталі ордера могли переінакшити навіть характер примітивних архаїчних споруд, навернувши їх до привітності і легковажності, але позбавивши героїчного і урочистого характеру. Протиріччя іонічного ордера особливо неприховано виявились у спорудах, де в архітектурі були потрібні мужня велич і значущість. Діптер — храм Артеміди в місті Ефес — був найбільш яскравим прикладом несумісності величного за призначенням храму з декоративністю іонічного ордера, використаного при його побудові. Іонічний ордер мав здатність до заміни колон на жіночі фігури, декоративність котрих виступала вже цілком неприховано. На декілька століть іонічний ордер був витіснений у практику створення допоміжних приміщень. Його не забудуть і він таки матиме поширення в добу еллінізма, коли архітектура греків остаточно втратить героїчний характер, а динамічне полісне життя буде силоміць замінене на різновиди деспотій і зосередженість приватного життя на дрібницях родинного життя у замкненому колі родичів і приятелів.

Камерні розміри і декоративність знайшли таким чином власну лакуну.

Архітектура раннього класичного періоду (строгий стиль)

Довершеність мистецтва давньогрецької класики обумовила її прискіпливе вивчення і розподіл на три умовні частини. Вони тривали близько сорока років і являли собою прискорення темпів розвитку давньогрецького мистецтва.

• Рання класика — 490—450 рр. до н. е.
• Розвинена або Висока класика — друга чверть 5 століття (так звана доба Перікла припала на 450—410 рр. до н. е.)
• злам 5-4 століть до н. е. етап пізньої класики^[9]

Рання класика припала на період драматичних подій греко-перських воєн, коли її результати ще нікому не були відомі. Зазвичай війни з їх масовою загибеллю людей і носіїв нових ідей надзвичайно скорочують шанси мистецького розвитку. Майстри Аттики щасливо уникли цієї небезпеки і роки відновлення суспільного і художнього життя у повоєнний період привели до якісних змін у архітектурі, вазопису, скульптурі, живопису, політичній думці, в давньогрецькому театрі тощо.

Склались два давньогрецькі політичні і військові центри — Афіни і Спарта. Сільськогосподарська і військово-бюрократична система запанувала у Спарті, що не виховувала розвинену і гармонічну людину, де лише волали війни, жили війною і прагнули війни знову. Тому Спарта не дасть ні відомих художників, ні відомих скульпторів, архітекторів чи театральних діячів.

Афіни, навпаки, стануть відомим культурним і мистецьким центром, котрий матиме загальногрецьке значення. Афіни стають містом, що привертає увагу талантів з усієї грецької ойкумени. Протистояння між демократичними Афінами та військово-бюрократичною і агресивно-консервативною Спартою відтепер запанувало у політичному житті Греції.

Війна — це загибель людей, сироти і вдови, стрес і руйнації. Руйнацій не оминули Афіни і Пирей. В архітектурі суспільно значущих споруд панував доричний ордер. Але він стає менш важким, більш привітним при збереженні величі і героїчного характеру. Новим стало використання попередньо розробленого плану не тільки окремої споруди, а цілого міста взагалі.

Архітектура розвиненого класичного періоду

.

У повоєнних Афінах почав працювати архітектор Гіпподам з Мілета. В добу Перікла він отримав урядове завдання створити регулярний план для поруйнованого порту столиці Аттики. Він упорався із завданням і Пирей отримав ясну систему прямокутних вулиць із заздалегідь виділеним центром. План міста почав враховувати рельєф місцевості і навіть панівні напрямки місцевого вітру. Житлові будинки Пирея були невисокі і повернуті до вулиць глухими мурами. Привітність зберігають лише внутрішні дворики. Житлові будинки ще прості і типові за архітектурою, бо головну увагу привертають лише суспільно значущі споруди на Агорі та храми. Акценти стояли на створенні суспільно значущих споруд, а не на приватному житті окремих родин і їх домівках. Винятку не робили навіть для Перікла, що свого часу просив дозволу на шлюб із відомою гетерою практично у міської громади.

Приклад заздалегідь створеного плану був реалізований не тільки для Пирея, цю практику перенесли і на відбудову поруйнованих давньогрецьких міст Іонії, котрі постраждали у роки греко-перських воєн.

Система хаотично забудованих Афін не була зачеплена нововведеннями. Але уряд спромігся на відбудову поруйнованого перськими вояками Акрополя. Ансамбль храмів Акрополя став видатним зразком забудови Афін і мав загальногрецьке значення.

До того ж, Акрополь став місцем збереження скарбниці Афін, де били облаштовані також бібліотека та пінакотека (картинна галерея). Під скелястим боком Акрополя був створений кам’яний театр на місці свят на честь бога плодючих сил і винограду Діоніса.

Нові творчі можливості в архітектурі відбилися в побудові храму Ерехтейон. Вибудований на невирівняній ділянці, він був конгломератом з храму та трьох портиків, прибудованих до храму на різних рівнях, різної висоти і різних за характером і декором. Ерехтейон замінив ранній храм, поруйнований войовничими персами на північному боці схилу Акрополь. Храм мав власну ідейно-релігійну програму і був присвячений Афіні та Посейдону. Автор проекту невідомий. В споруді вдало обіграно легкість іонічних колон і скульптур (жіночих фігур) з гладкими мурами, взагалі позбавленими декору. Жоден з трьох портиків храму був несхожим на інший, що справляло враження ускладненості і неоднозначності, котрої не мав Парфенон. Той головував у ансамблі, а Ерехтейон доповнював і відтіняв це головування власною декоративністю, легкістю використаних форм. Поряд росло дерево оливи, за легендою подароване грекам самою Афіною, та солоне джерело як нагадування про бога Посейдона. Декоративний портик з кариатидами, що отримав всесвітню славу, не мав практичної функції і був нагадуванням про урочисті процесії, котрі відбувались на Акрополі.

На відміну від Парфенона Ерехтейон не мав наріжного розфарбування. Світлі мури споруди відтіняли лише бузкового кольору фриз і делікатно введене золочення окремих деталей.

В незвичності планового розпланування Ерехтейона і його відході від героїчності і величі дорики були ніби передбачення нового етапа в розвитку давньогрецької архітектури.

Архітектура пізнього класичного періоду

Головною рисою архітектури класицизму стає ордер. Це — тип цілісної архітектурної композиції, основаної на художній реалізації в античні часи стієчно-балочної організації будівлі. Ордер має установлений склад, взаєморозміщення і форму елементів: стереобат, колона (база, тіло, капітель), антаблемент (архітрав, фриз, карниз). У часи класицизму форми і пропорції ордеру починають більше нагадувати епоху античності, ніж в архітектурі попередніх віків. Об’єми споруд формують симетрично-осьові композиції, стіни — рівні поверхні для організації цих об’ємів, стриманий архітектурний декор не «ховає» загальної структури будівлі, а навпаки, лише підтримує і підкреслює її внутрішні мотиви. Часто архітектори притримувались повної відмови від деталей, позбавлених конструктивної функції.

Давньогрецька архітектура у Малій Азії

Образна форма давньогрецької архітектури в Малій Азії мала суто інший шлях розвитку, ніж у Афінах чи материковій Греції. Наближеність до малоазійських народів відбилась у більшій декоративності цієї архітектури та іншим ідейним навантаженням. Ясність і героїка аттичної архітектури тут не мали поширення. Набули поширення пишність і грандіозність, притаманні малоазійським культурним центрам. Ці ознаки мали другий храм Артеміди у місті Ефес та храм Артеміди у Сардах. Обидві храмові споруди були давно поруйновані і відомі лише за описами античних авторів.

Дещо більше свідоцтв збережено про мавзолей у Галікарнасі. Його вибудували близько 353 року до н. е. давньогрецькі архітектори Піфій та Сатир. Дещо новим було те, що замовницею мавзолею була дружина царя-намісника перської провінції Карія і споруда мала уславити не міфічного героя чи бога греків і не видатну особу грека. Архітектори мали пристосувати грецьку архітектуру і її образний лад для нової функції — увічнення пам’яті тирана маленької провінції. Певною мірою прообразом Галікарнаського мавзолею можна назвати зведену на чверть століття раніше гробницю лікійського сатрапа Арбіда в м. Ксанф (пам’ятка відома сьогодні як «Монумент нереїд»). Обидві пам’ятки, багато в чому зберігаючи грецькі традиції і будівельні прийоми, несуть явний вплив східної архітектури.

Ймовірно, модель майбутнього мавзолею роздивлялась шляхетні замовники і зупинилась лише на пишному і надто монументальному варіанті, звичному для азійських культур. Висота кубічної споруди сягала не менш як 40-50 метрів. Нижній ярус мавзолею створювали підмурки та цокольний поверх з добре витесаних кам’яних брил без вікон. Другий ярус мав відкриту колонаду іонічного ордера. Пишності споруди сприяли численні скульптури і пишний фриз і карниз під дахом, що обігав споруду по периметру. Ступінчастий чотирисхилий дах мав постамент для квадриги, що вінчала споруду. Незвична архітектурна споруда викликала здивування, приголомшеність і була оголошена одним із семи див тодішнього світу.

Споруда достояла до 15 ст. і була значно пошкоджена землетрусом, що унеможливило її точну реконструкцію. У 1489 році християнські лицарі-йоаніти стали використовувати його уламки для замка, який вони зводили неподалік. Вони склали частину фортечних стін з блоків зеленого каменя, характерних для основної частини Мавзолею. Це звична практика будівництва замків і фортець у добу середньовіччя як для християн, так і мусульман, котрим були байдужі будь-які старовинні споруди, коли виникала потреба у будівельних матеріалах. Їх просто брали з поруйнованих старовинних пам’яток.

Початковий період еллінізму

Науковці позначають кінець 4 ст. до н. е. початком доби Еллінізму. Грецька культура виплеснулась з материкової Греції давно, але з кінця 4 ст. до н. е. почався її якісно новий період. Вона почала обслуговувати нові державні утворення, котрі виникли на руїнах недовгої держави підкорених земель і народів Олександром Македонським. Нові управителі державних утворень і нова еліта — колишні геренали і військові армій Олександра Македонського.

Два найбільш яскраві приклади цього періоду — Пергамська держава і грецька держава в дельті річки Ніл на узбережжі Середземного моря зі столицею у місті Александрія (Елліністичний Єгипет).

Див. також

Примітки

1. ↑ John Boardman, Jose Dorig, Werner Fuchs and Max Hirmer The Art and Architecture of Ancient Greece. — London: Thames and Hudson, 1967.
2. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 161
3. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 161
4. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 161
5. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 171
6. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 164
7. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 165
8. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 171
9. ↑ «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956, с. 182

Посилання

Джерела

• Архітектура античного світу. Словник-довідник: навч. посіб. для студ. архітектур. спец. вищ. навч. закл. / О. І. Колодрубська. — [2-ге вид., доповн. і переробл.]. — Л. : Укр. бестселер, 2011. — 249 с. : іл. — Бібліогр.: с. 243—247 (65 назв). — ISBN 978-966-2384-15-4
• «Всеобщая история искусств», М., «Искусство», 1956
• John Boardman, Jose Dorig, Werner Fuchs and Max Hirmer, ‘’The Art and Architecture of Ancient Greece’’, Thames and Hudson, London (1967)
• Michael and Reynold Higgins, A Geological Companion to Greece and the Aegean, Cornell University Press, (1996) ISBN 978-0-8014-3337-5
• Donald E. Strong, The Classical World, Paul Hamlyn, London (1965)
• Henri Stierlin, Greece: From Mycenae to the Parthenon, Taschen, 2004

Історія грецького мистецтва

Історія грецького мистецтва розпочалася за часів Кікладської та Мінойської цивілізацій, продовжилась у наступні геометричний, архаїчний та класичний періоди (з подальшим розвитком у елліністичний). З перебігом історії грецьке мистецтво поглинало впливи східних цивілізацій, давньоримського мистецтва та його покровителів, ортодоксального християнства у візантійську еру та італійські та європейські в цілому ідеї від періоду романтизму (з пожвавленням в часи грецької революції) до модернізму та постмодернізму.

Грецьке мистецтво має переважно 5 виразів: архітектура, скульптура, живопис, гончарна справа та виробництво ювелірних прикрас.

Антоніо Салінас

Антоніо Салінас (італ. Antonino Salinas 19 листопада, 1841, Палермо — 7 березня, 1914, Рим) — італійський археолог, нумізмат і громадський діяч 19 ст.

Архітектура

Архітекту́ра (грец. αρχιτεκτονικη — будівництво) — це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно до законів краси. На сучасному етапі розвитку людства архітектура становить одну з найважливіших частин засобів виробництва (промислова архітектура — будівництво заводів, фабрик, електростанцій тощо) та матеріальних засобів існування людського суспільства (громадянська архітектура — житлові будинки, громадські споруди та інше).

Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, а саме користь, міцність та краса, — тісно взаємопов’язані. Від конструкційного рішення багато в чому залежать і естетичність творів архітектури. Споруда не тільки повинна бути міцною, але і виглядати має міцною. Надлишок матеріалу навпаки викликає враження надмірної ваги. Візуальна ж недостатність матеріалу асоціюється з нестійкістю, ненадійністю та викликає здебільшого негативні емоції. Функціональне призначення будівлі визначається її типом, в залежності від якого обираються засоби створення певного художнього вигляду. Останній створюється за допомогою засобів архітектурної композиції. Серед її основних засобів архітектоніка, масштаб, пропорції та ритмічні відношення, пластика, фактура та кольори.

Архітектура Візантійської імперії

Архітектура Візантійської імперії — важливий етап розвитку європейської архітектури доби середньовіччя, більш зосереджений на територіях, котрі входили як складові частини до Візантійської імперії.

Візантійське мистецтво

Візантійське мистецтво — стиль в образотворчому мистецтві й архітектурі, що зародився в 4-5 століттях у Візантії (столиці Східної Римської імперії) і поширився в Італії, через Балкани, в Київській Русі, де він існував впродовж багатьох століть.

Візантійський стиль характеризується важкою стилізацією, надзвичайною виразністю ліній, використанням сталих художніх стереотипів і багатих кольорів, зокрема, золота. Візантійські художники відзначилися у мозаїчних роботах і в ілюструванні книг.

Греко-буддистське мистецтво

Греко-буддистське мистецтво — це мистецьке вираження греко-буддизму, культурний синкретизм між культурою Класичної Греції та буддизмом, яке розвивалось протягом майже 1000 років в Центральній Азії в періоді між завоюваннями Александра Македонського в 4-му ст. до н. е. та ісламськими завоюваннями в 7-му ст. н. е. Греко-буддистське мистецтво характеризується сильним ідеалістичним реалізмом та чуттєвим описом елліністичного мистецтва та першими зображеннями Будди в людські подобі, що допомогло визначити мистецький (зокрема, скульптурний) канон буддистського мистецтва по всій Азії аж до сучасності. Воно також є значним прикладом культурного синкретизму між східною та західною традицією.

Витоки греко-буддистського мистецтва — в елліністичному Греко-Бактрійському царстві (250–130 рр. до н. е.), яке розташовувалось на території сучасного Афганістану, з якого елліністична культура поширилась на Індійський субконтинент зі створенням Індо-грецького царства (180 — 10 рр. до н. е.). Під владою індо-греків, а потім кушанів, взаємодія грецької та буддистської культури розвивалась на території Гандхара, сьогоднішній північний Пакистан, перш ніж поширитись в Індію, вплинувши на мистецтво Матхура, а потім і індуїстське мистецтво імперії Гуптів, яка займала решту Південно-Східної Азії. Вплив греко-буддистського мистецтва поширився і на північ Центральної Азії, вплинувши на мистецтво Таримського басейну, а відповідно і на мистецтво Китаю, Кореї та Японії.

Давньогрецьке мистецтво

Давньогрецьке мистецтво — мистецтво Стародавньої Греції від мінойської доби (2500—1500 роки до н. е.) до елліністичного періоду (початку 1 століття н. е.).

Кераміка Стародавньої Греції

Давньогрецька кераміка завдяки своїй відносній довговічності є добрим археологічним матеріалом для вивчення мистецтва, побуту та історії Стародавньої Греції.

Вазопис Стародавньої Греції включає в себе розпис посудин різних історичних періодів, починаючи від догрецької мінойської культури і до еллінізму, тобто, починаючи з XXV століття до н. е. і включаючи останнє сторіччя, що передувало появі християнства.

Грецька кераміка є найпоширенішою знахідкою в археологічних дослідженнях античної Греції, виявити її можна в усьому ареалі розселення стародавніх греків. Крім грецької метрополії, яка значною мірою збігалася з територією сучасної Греції, в нього входять: західне узбережжя Малої Азії, острови Егейського моря, острів Крит, частково острів Кіпр і заселені греками райони південної Італії. Як експортний товар, грецька кераміка, а разом з нею давньогрецький вазопис, потрапила в Етрурію, на Близький Схід, в Єгипет і Північну Африку. Розписну грецьку кераміку знаходять навіть у похованнях кельтської знаті.

Перші предмети грецького вазопису були знайдені в новий час в етруських похованнях. Тому їх спочатку відносили до етруського або італійського мистецтва. Вперше про грецьке походження знахідок заявив Йоганн Йоахім Вінкельманн, однак остаточно їхнє грецьке походження було встановлено лише на підставі перших археологічних знахідок у кінці XIX століття в Греції. З XIX століття давньогрецький вазопис є важливим напрямком досліджень класичної археології.

Стародавні греки розписували будь-які види глиняного посуду, що використовувався для зберігання, прийому їжі, в обрядах та святкуваннях. Вироби кераміки, оформлені особливо ретельно, приносили в дар храмам або вкладали в поховання. Пройшовши сильний випал, стійкі до впливів навколишнього середовища керамічні посудини і їхні фрагменти збереглися десятками тисяч, тому давньогрецький вазопис незамінний при встановленні віку археологічних знахідок.

Завдяки написам на вазах, збереглися імена багатьох гончарів і вазописців, починаючи з архаїчного періоду. У випадку, якщо ваза не підписана, щоб розрізняти авторів та їхні твори, стилі розпису, у мистецтвознавців прийнято давати вазописцям «службові» імена. Вони відображають або тематику розпису та її характерні риси, або вказують на місце виявлення або зберігання відповідних археологічних об’єктів.

Критська школа

Критська школа — напрямок так званого пост-візантійського мистецтва, що зберігав візантійський тип, використовуючи елементи італійського живопису. Критська школа іконопису вважається найвищим щаблем розвитку візантійського іконопису.

Найвидатнішим майстром цієї школи вважається Феофан Стрелитзас Бафа, відомий також як Феофан Критський.

Іншим всесвітньо відомим художником критської школи був Доменікос Теотокопулос (1451 р.), що навчався у славетного іконописця Михайла Дамаскіна та уславився під іменем Ель Греко.

Михайлівська церква (Повстин)

Михайлівська церква — дерев’яна церква у селі Повстин Пирятинського району Полтавської області.

Мнесікл

Мнесікл (грец. Μνησικλής) — давньогрецький архітектор другої половини 5 ст. до н. е., доби Перикла. Представник стилю високої класики. Брав участь у спорудженні ансамблю Афінського акрополя, побудувавши монументальні вхідні ворота — Пропілеї (437–432 до н. е.).

Початковий проект Пропілей, як це доведено Дернфельдом, був створений Мнесіклом набагато ширше, але не був виконаний з причин, які дослідникам так і не вдалось напевне встановити. Припускають, що тут зіграла роль ворожа Периклові партія, які прикривались релігійними міркуваннями: Пропілеї повинні були зайняти частину ділянки землі, присвяченої Артеміди Бравронії, вони також мали фактично знищити частину священної пеласгічної стіни.

Зрештою Пропілеї залишились незавершеними внаслідок спалахнувшої 431 до н. е. Пелопоннеської війни: кошти, призначені для їх спорудження, були вжиті на військові витрати.

Галерея Зевса Визволителя

Архаїчна Греція

Архітектура Стародавньої Греції

Регіональний археологічний музей Антоніо Салінаса (Палермо)

Регіональний археологічний музей Антоніо Салінаса (Палермо) (італ. Regional Archeological Museum Antonio Salinas ) — археологічний музей у місті Палермо, що увібрав різні приватні і університетські археологічні колекції.

Селінунт

37°35′ пн. ш. 12°49′ сх. д.

Селінунт (дав.-гр. Σελινοΰς, лат. Selinus) — стародавнє місто на південно-західному узбережжі Сицилії, у давнину — самостійне місто-держава.

Заснований у 628 р. до н. е. колоністами з Мегар на території, раніше колонізованій фінікійцями. Назву міста вважають фінікійською за походженням, хоча місцеві мешканці пов’язували її з селерою (дав.-гр. σελινον), якою і справді славилася ця місцевість. Клімат в Селінунті був нездоровий, але стратегічне становище міста було дуже вигідним. Селінунт мав дві штучні гавані, головною з яких була Мазара.

В VI ст. до н. е. в місті була встановлена тиранія. Відомі імена трьох селінунтських тиранів — Ферон, Піфагор і Еврілей.

Розташований на країній західній межі грецьких володінь у Сицилії, Селинунт змушений був вести постійну боротьбу з елімами і фінікійцями. У 408 р. до н. е. його захопили й зруйнували карфагеняни. У 305 р. до н. е. був приєднаний до своїх володінь Агафоклом. У 249 р. до н. е. місто знову зруйнували пунійці, які вцілілих міщан переселили до Лілібея.

Остаточно Селінунт був знищений арабами під час їхнього нападу на Сицилію у 827 р. Пізніше на місці зруйнованого міста виникло селище Марінелла.

Скульптура Стародавньої Греції

Давньогрецькі скульптури або Давньогрецька скульптура — уславлена галузь мистецтва стародавніх греків, базова галузь західноєвропейської скульптури, її підмурки, сюжетна основа європейських стилів класицизму, маньєризму, академізму, постмодерну тощо.

Храм Е (Селінунт)

Храм Е, Селінунт (англ. Temple E (Selinus)) — давньогрецький храм на острові Сицилія в колишньому місті Селінунт.

Храм Конкордія, Агрідженто

Храм Конкордія, Агрідженто (італ. Tempio della Concordia) — один з найкраще збережених храмів доби Стародавньої Греції у Західній Європі, розташований на Сицилії.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.

howlingpixel.com

Давньогрецька архітектура. Архітектура Стародавньої Греції (V ст.до н. Е..) Поняття ордера . Структура давньогрецького храму

ТОП 10:

Спадщина давньогрецької архітектури лежить в основі всього подальшого розвитку світового зодчества і пов’язаного з ним монументального мистецтва. Причини такого стійкого впливу грецької архітектури полягають в об’єктивних її якостях: простоти, правдивості, ясності композицій, гармонійності і пропорційності загальних форм і всіх частин, в пластичності органічний зв’язок архітектури та скульптури, в тісній єдності архітектурно-естетичних і конструктивно-тектонічних елементів соорууженій. Давньогрецька архітектура відрізнялася повною відповідністю форм і їх конструктивної основи, що складали єдине ціле. Основна конструкція — кам’яні блоки, з яких викладалися стіни. Колони, антаблемент (що лежить на опорі-колоні перекриття) оброблялися різними профілями, набували декоративні деталі, збагачувалися скульптурою. Греки доводили обробку архітектурних споруд і всіх без винятку деталей декору до найвищого ступеня досконалості і відточеності. Ці споруди можна назвати гігантськими творами ювелірного мистецтва, в яких для майстра не було нічого другорядного. Архітектура Стародавній Греції тісно пов’язана з філософією, бо в її основі і в основі давньогрецького мистецтва лежали уявлення про силу і красу людини, що знаходився в тісній єдності і гармонійній рівновазі з навколишнім природної та соціальним середовищем, а оскільки в античній Греції отримала велику розвиток суспільне життя, то архітектура та мистецтво мали яскраво виражений соціальний характер. Саме це неперевершене досконалість і органічність зробили пам’ятки давньогрецької архітектури зразками для наступних епох. Давньогрецька архітектура розвивалася двома стилістичними потоками, в двох ордерах (доричному і іонічному), які склалися в VII ст. до н. е.. Під ордером в архітектурі розуміється певна система поєднання і взаємодії несучих (що підтримують) і несомих (перекривають) елементів. В античній архітектурі це що окремо стоять опори-колони і що лежить на них перекриття — антаблемент. Головні структурні елементи двох ордерів один і ті ж. Підставою для них служить оброблена по всьому периметру ступенями майданчик — стилобат. На ній, по всьому зовнішньому контуру храму, встановлювалися колони, що складаються з трьох частин; бази, стовбура і капітелі. Доричний стіль наіболее простий, лаконічний за своєю формою. Головні відмінні особливості цього ордера — суворість і простота.ї.Поняття ордера, основні стилі в архітектурі Стародавньої Греції Давньогрецька архітектура розвивалася двома стилістичними потоками, у двох ордерах (доричному і іонічному), які склалися в VII ст. до н. е.. Під ордером в архітектурі розуміється певна система поєднання і взаємодії несучих (підтримуючих) і несених (перекривають) елементів. В античній архітектурі це окремо стоять опори-колони і що лежить на них перекриття — антаблемент. Головні структурні елементи двох ордерів один і ті ж. Підставою для них служить оброблена по всьому периметру ступенями майданчик — стилобат. На ній, по всьому зовнішньому контуру храму, встановлювалися колони, що складаються з трьох частин; бази, стовбура і капітелі. Доричний стиль найбільш простий, лаконічний за своєю формою. Головні відмінні риси цього ордера — строгість і простота. Іонічний стиль складніше і налічує більше деталей. Головні риси іонічного стилю — легкість пропорцій, велика диференційованість форм, витонченість і відносна декоративність. Крім двох основних стилів давньогрецька архітектура розробила ще третій — коринфський. Коринфський стиль ще легше іонічного і повинен розглядатися як вторинне утворення, що виникло на грунті ионической архітектури. 7.Скульптура стародавньої греції Скульпторами-класиками були створені образи досконалих людей в єдності їх духовної і фізичної краси (скульптори Мирон, Поліклет із Аргоса, Алкамен, Фідій, Каллімах, Скопас, Праксітель, а також Лісіпп, творчість якого пов’язана і з наступним історичним етапом). Значну кількість пам’яток давньогрецького мистецтва знайдено на території сучасної України, колишніх античних держав Північного Причорномор’я. Скульптура була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам. Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдені десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів, так звані, куроси — статуї оголених юнаків і кори — задраповані жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити тільки спроби передати живий рух. Шедеври скульптури, якими не втомлюється захоплюватися людство, дала світу епоха древньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій, Мирон, Поліклет із Аргоса. Фідія сучасники називали «творцем богів». До нас його головні роботи не дійшли, судити про них можна лише за захопленими описами і римськими копіями. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була справедливо причислена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую — Афіни Парфенос (Афіна-діви). Мирон досяг висот у прагненні передати у скульптурному зображенні руху людини. У його знаменитому Дискоболі вперше у мистецтві розв’язане завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолана статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу, обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним. Поліклету належить цикл статуй атлетів — переможців Олімпійських ігор. Найвідоміша фігура — Дорифор (юнак зі списом). Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті «Канон». Найпрославленішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його Афродіта Кнідська викликала безліч наслідувань. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох. 8.Ансамбль афінського акрополя і проблема архітектурно-скульптурного синтезу у давньогрецькому мистецтвіАфінський акрополь — найвідоміший акрополь у світі, розташований у столиці Греції місті Афіни на пагорбі Акрополіс висотою 156 м над рівнем моря. Афінський акрополь був офіційно проголошений провідною пам’ятникою загальноєвропейської культурної спадщини 26 березня 2007 року[1][2]. 20 червня 2009 року був офіційно відкритий Новий музей акрополя[3]. З усіх шедеврів світової архітектури старих і нових часів найвідомішим і, напевно, найдосконалішим є ансамбль афінського Акрополя — вершина. еллінської архітектури класичної доби Стародавньої Греції. В період ранньої класики 5 століття до н. е. майстри успішно вирішують проблему синтезу архітектури та скульптури. Вони виступають як два рівні, доповнюючі один одне види мистецтва. Скульптурні композиції фронтонів Храму Зевса в Олімпії (470—465 роки до н. е.) — найкращий тому приклад. На одному з них зображена сцена боротьби між Пелопсом та Еномаєм, яка поклала початок античним Олімпійським змаганням. Сюжетом скульптурної сцени на другому фронтоні слугувала битва грецьких героїв із кентаврами — кентавромахія. В центрі фронтона розташована висока фігура бога Аполлона, з обох боків від нього зображені кентаври під час боротьби з героями. Обличчя останніх спокійні та мужні, вони демонструють силу духу та впевненість у своїй перемозі. Весь задум скульптурної композиції символізує перемогу розумного початку, уособленого в Аполлоні та грецьких героях, над неприборканими силами природи, втіленими в кентаврах. Розташування груп надзвичайно тонко продумане. Драматизм поступово наростає до центру, і раптом Аполлон своїм власним жестом неначе зупиняє цей хаос. «Народження Афродіти», або «Трон Людовізі» Велике досягнення саме класичного періоду давньогрецького мистецтва — мистецтво рельєфу. Найвідоміша пам’ятка цього виду пластики — рельєф Народення Афродіти (470—460 до н. е., також відомий як «Трон Людовізі»), ціла композиція, складена трьома рельєфами, виконаними на пароському мармурі. На центральному рельєфі зображено сам момент народження богині із морської піни. Дві двічини притримують Афродіту та прикривають її тіло тонкою тканиною. На одній із бокових плит зображена дівчина, яка грає на флейті, на іншій — жінка в такій самій позі, але довгому одязі, вона запалює пахощі на честь Афродіти. Надзвичайно простими прийомами скульптор досягає неперевершеної поетичності сцени.Афіни розкинулися в широкій долині, зі сходу, півночі і заходу амфітеатром обступили її синьо-сірі гірські пасма. Серед сучасної забудови великого міста здалеку видно скелю Акрополя, яка підноситься над містом на 70-80 м. Звідусіль — стрімкі, майже прямовисні схили. Лише із заходу на Акрополь веде звивиста дорога. Загальна площа споруди Акрополя 300 × 130 м. Тут уже в II тис. до н. е. стояла фортеця. Після того як вона втратила військове й адміністративне значення і центр громадського життя Афін перейшов на торговельну площу — агору, Акрополь залишився релігійним центром, де ще наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. було зведено храм Афіни — покровительки міста, а згодом, за правління Пісістрата та його синів,— інші численні споруди. Настали героїчні часи персидських війн. Загарбники двічі руйнували Акрополь — у 480 і 479 рр. до н. е. Після перемоги над персами афіняни відновили укріплення, але з відбудовою храмів не поспішали. Художній задум ансамблю визрівав довго. Спорудження Акрополя розпочалося при Періклі, що був стратегом Афін з 443 по 429 р. до н. е. Художніми роботами керував великий скульптор Фідій. У будівництві брали участь найвідоміші архітектори тих часів — Іктін, Каллікрат, Мнесікл та ін. Велику роль у художньому образі Парфенона відіграла скульптура. На західному фронтоні було зображено суперечку Афіни і Посейдона за володіння Аттикою. Посейдон ударив тризубцем об скелю — і звідти забило солоне джерело. Афіна встромила свій спис у землю, і він перетворився на оливкове дерево. Життя перемогло смерть. Посейдон був покровителем аристократії, а Афіна — демократії. Отже, скульптурна сцена на фронтоні відображала перемогу демократії над аристократією. На східному фронтоні зображено народження Афіни з голови Зевса. За колонадами, навколо головного приміщення храму — цели, на стінах був барельєфний фриз (Зофор), що зображав панафінейську процесію 

infopedia.su

особливості та періоди » Ми збудували

---

Історія стародавньої Греції розгорталася в античний період. Він розпочався за тисячу років до настання нової ери. Закінчився з падінням Римської імперії. Поняття античність (від латинського antigues – стародавній) вводять майстри Відродження.

Звертаючись до найдавнішої відомої на той момент культурі, майстри ренесансу вбирають все, що було створено стародавніми греками і римлянами. Їх спадщину впливає на розвиток мистецтва, науки, філософії.

Стародавня Греція розвивалася не як єдина держава, але як сукупність міст-держав, розкиданих по Балканському півострову і довколишніх островах. Кожен такий місто представляв собою невелику республіку зі своєю валютою, одиницями вимірювання, богами і уявленням про прекрасне.

Антична культура носила змагальний характер. Кожне місто по-своєму боровся за становлення ідеалу людини і набрання ним слави. Найбільш відомим протистоянням вважається конкуренція Афін і Спарти.

В основі цієї боротьби лежала демократичність, почуття міри і гармонії. Але головною мірою всіх речей був чоловік.

Подивіться відео про архітектуру Стародавньої Греції

Періоди становлення архітектури стародавньої Греції:

ранній;

архаїка;

класика;

еллінізм.

Ранній період

Про цю епоху вчені можуть судити лише за творами Гомера. Звідси і назва – гомерівська. Архітектура того часу в основному спадкоємна. Вона успадкувала більш ранню культуру – егейську. Основний тип житла – мегарон. В якості матеріалу для споруд греки використовували камінь (фундамент), цегла-сирець (стіни) і дерево (каркас).

Оселі і храми мали прямокутний план, вхід у вигляді портиків, обрамлених з двох боків колонами, і двосхилий дах, яка утворювала на торці фронтон.

Всередині знаходився зал з дерев’яними перекриттями, підтримуваний чотирма колонами. Згодом такий тип житла ліг в основу будівництва храмів, старт якого припав на початок наступного періоду.

Архаїчний період

В цей час складаються територіально-адміністративні одиниці стародавньої Греції – міста-поліси. У свої права вступає рабовласництво. Вільні громадяни могли мати приватну власність і рабів.

Споруди зводяться з каменю вапняку. У VII ст. егейські архітектори розробляють ордерну систему – гармонійне співвідношення несучих і несомих, конструктивних та декоративних елементів будівлі.

Класичний період

найбагатший в плані архітектурних досягнень період. Афіни демонструють економічне і військове перевагу. Цей поліс підноситься над іншими.

Перлина класичного періоду – побудований в V ст. до н. е. Акрополь в Афінах (архітектори Іктін і Калликрат).

до IV століття ДО н. е. Політична модель Греції змінюється. Розкладаються існуючі цінності і оспівані поетами уявлення про героя-громадянина. Колективізм поступається місцем індивідуалізму. На сцену виходить космополіт, громадянин світу, служитель не окремого полісу, а усього Всесвіту.

Полисная структура зазнає занепаду, чим і скористався в 338 р. до н. е. Філіп II, правитель Македонії, завоювавши Грецію.

Еллінський період

Олександр, спадкоємець Філіпа II, здійснює ряд військових походів і приєднує до Греції півсвіту (Єгипет, Месопотамію, Середню Азію та ін). Складається гігантська по території цивілізація.

Зі смертю Олександра, його імперія розпадається на окремі частини, де життя складається з еллінським зразком. Ця величезна держава, поділена між полководцями Великого завойовника, продовжувала існувати у вигляді острівців, життя на яких будувалася на грецьких традиціях, вбираючи місцеві уявлення про архітектуру.

Греція крім своїх традиційних культурних центрів (Афіни, Дельфи та ін) знаходить нові: Олександрія в Єгипті, о. Родос, Антіохія в Сирії.

Культура цього періоду розбавляється східними мотивами і тягнеться до гігантизму, зводячи такі твори мистецтва, які згодом увійдуть до сімки чудес світу: Зевса в Олімпії, маяк в Олександрії, Колос Родоський і ін

zbuduvaly.ho.ua

Архітектура Стародавньої Греції

Архітектура Стародавньої Греції розвивалася в триетапу. Період приблизно з 600 по 480 рр до н. е. ознаменувався відображенням навали персів. Після звільнення своєї землі, греки стали знову вільно творити. Цей період називався «архаїка».

Свій розквіт архітектура Стародавньої Греціїпереживала з 480 по 323 рр до н. е. У цей період Олександром Македонським були завойовані величезні території, значно різняться за своїми культурам. Це зробило руйнівний вплив на класичне грецьке мистецтво.

Пізній період — еллінізм — завершився в 30 г до н. е. Римлянами в той час був завойований стародавній Єгипет, який перебував під впливом Греції.

До періоду архаїки відносяться руїни храмів. Ці найдавніші споруди були одним з найбільших досягнень зодчества. У той період на зміну дереву прийшов білий мармур і вапняк. Імовірно, прообразом древніх храмів було житло греків. Виглядало воно у вигляді прямокутного будови, перед входом якого були встановлені дві колони. Це досить просте споруда поклало початок більш складним по плануванню будовам.

Як правило, храм встановлювали на ступеневупідставі. У спорудженні не було вікон, всередині нього мали статую божества. Будівля була оточена колонами в два або один ряд. Вони виконували роль опори для двосхилим даху і балок в перекритті. Внутрішнє приміщення дозволено було відвідувати тільки жерцям. Решта людей бачили храм зовні. Будівництво храму підкорялося певним законам, застосовувалися точно встановлені пропорції, розміри, кількість колон.

Архітектура Стародавньої Греції характеризувалася трьома напрямками: коринфским, ионическим, дорическим.

Останній сформувався ще в епоху архаїки. Таким чином, доричний стиль був найдавнішим. Він відрізнявся поєднанням потужності і простоти. Назва стилю походить від створили його доричних народів.

Ионический стиль сформувався в Малій Азії, в їїИонийской області. Звідти його перейняла Стародавня Греція. Архітектура цього стилю відрізнялася стрункістю і ошатністю колон. Середня частина в капітелі була схожа на подушку з кутами, закрученими в спіраль.

У період еллінізму архітектура Стародавньої Греціївідрізнялася прагненням до пишності, якоїсь величності. У той час найбільше застосування знайшли капітелі Корінфа (вінчають частини колон). У їх оздобленні переважають рослинні мотиви, переважно із зображенням листя аканта.

У 5 в до н. е. давньогрецька архітектура переживала свій розквіт. Великий вплив на формування мистецтва в цей класичний період зробило знамените державний діяч Перікл. Його правління було ознаменовано початком великомасштабного будівництва в Афінах — найбільшому художньому та культурному центрі Стародавньої Греції. Основні роботи проводилися в Акрополі — на стародавньому пагорбі.

Греки змогли в своєму архітектурі довести до досконалості єдність конструктивного і художнього змісту споруд.

Слід зазначити, що в 5 в до н. е. свій розквіт переживала і архітектура, і скульптура Стародавньої Греції. У цей період були створені найбільші історичні пам’ятники. Однак до сьогоднішніх днів збереглися і ранні твори грецьких скульпторів.

У 7-6 вв до н. е. статуї відрізняються дивовижною симетрією — одна частина тіла дзеркально відображає іншу. Скульптури перебували в скутих позиціях — до м’язистими тілу притиснуті витягнуті руки. Незважаючи на відсутність якої-небудь ознаки руху (повороту голови або нахилу), губи статуй були розкриті в легкій усмішці. Скульптурне мистецтво пізніших періодів відрізняється великою різноманітністю форм.

В 1 в до н. е в результаті активного розширення Римської Імперії давньогрецька архітектура переймає більше риси завойовників, втрачаючи свої власні.

P>

uk.erch2014.com